1322 Пресвята Євхаристія завершує християнське втаємничення. Ті, хто був піднятий до гідності царського священства через Хрещення і глибше уподібнилися Христові через Миропомазання, через Євхаристію стають учасниками в жертві Господній разом зі всією спільнотою.
1323 «Наш Спаситель на Тайній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано, встановив Євхаристійну Жертву Свого Тіла і Крові, щоб увічнити жертву Хреста впродовж віків, аж до Свого приходу, і щоб довірити Церкві, Своїй улюбленій Нареченій, спомин про Свою смерть і Воскресіння: таїнство благочестя, знак єдності, зв’язок любові, Пасхальна трапеза, у якій Христа приймають як поживу, душа сповнюється благодаттю і нам дається завдаток майбутньої слави» (IІ Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит», 47.).
І. Євхаристія – джерело і вершина церковного життя
1324 Пресвята Євхаристія – «джерело і вершина всього християнського життя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 11.). «Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, пов’язані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі весь духовний скарб Церкви, тобто Самого Христа – нашу Пасху» (II Ватиканський Собор, Декр. «Presbyterorum ordinis», 5.).
1325 «Євхаристія означає і здійснює спільність життя з Богом і єдність Божого Народу, які роблять Церкву тим, чим вона є. У ній ми знаходимо одночасно вершину діяння, яким Бог освячує світ у Христі, і вершину культу, який люди у Святому Дусі віддають Христові і через Нього – Отцеві» (Конгрегація богослужіння, Інструкція «Eucharisticum mysterium», 6.).
1326 Зрештою, через відправлювання Євхаристії ми вже тепер єднаємося з небесною Літургією й випереджаємо вічне життя, коли Бог буде всім у всьому (Пор. 1 Кор. 15,28.).
1327 Коротко кажучи, Пресвята Євхаристія є стислим змістом і підсумком нашої віри: «Наш спосіб мислення узгоджується з Євхаристією, а Євхаристія, своєю чергою, підтверджує наш спосіб мислення» (Св. Іриней, Проти єресей, 4, 18, 5.).
II. Як називається це таїнство?
1328 Невичерпне багатство цього таїнства виражається в різних назвах, які йому даються. Кожна з них показує певний його аспект. Його назви:
– Євхаристія, бо воно є подякою Богові. Грецькі слова ??????????? (Лк. 22, 19; 1 Кор. 1 1,24) та ???????? (Мт. 26,26; Мк. 14,22) перегукуються з юдейськими благословеннями, які прославляють – особливо під час трапези – Божі діла: творення, відкуплення та освячення.
1329 – Вечеря Господня (Пор. 1 Кор. 11, 20.), бо йдеться про Тайну Вечерю Господа зі Своїми учнями напередодні Своїх страстей і про випередження шлюбного бенкету Агнця (Пор. Од. 19,9.) у Небесному Єрусалимі.
– Ламання хліба, бо цей обряд, типовий для юдейської трапези, був використаний Ісусом, коли Він, як Господар столу (Пор. Мт. 14,19; 15, 36; Мр. 8, 6. 19.), благословляв і pоздавав хліб – особливо під час Тайної Вечері (Пор. Мт. 26, 26; 1 Кор. 11, 24.). По цьому ламанні хліба Його знають учні після Його Воскресіння (Пор. Лк. 24, 13-35.). Цим виразом перші християни називатимуть свої євхаристійні зібрання (Пор. Дi. 2, 42. 46; 20, 7. 11.). Цим вони виражають, що всі, що споживають один ламаний хліб – Христа, входять у спільність з Ним і творять з Ним віднині одне Тіло (Пор. 1 Кор. 10, 16-17.).
– Євхаристійне зібрання (гр. ???????), бо Євхаристія здійснюється на зібранні вірних, яке є видимим вираженням Церкви (Пор. 1 Кор. 11, .17-34.).
1330 – Спомин Страстей і Воскресіння Христа.
– Свята жертва, бо вона уприсутшоє єдину жертву Христа Спасителя і приєднує до неї приношення Церкви; або ще Свята жертва Служби Божої, «Жертва хвали» (Євр. 13, 15; Пор. Пс. 116, 13. 17.), духовна Жертва (Пор. 1 Пт. 2, 5.), Жертва чиста (Пор. Мал. 1, 11.) і свята, бо завершує і перевищує всі жертви Старого Союзу.
– Свята і Божественна Літургія, бо вся літургія Церкви знаходить свій осередок і найстисліший вираз у відправі цього таїнства; у цьому самому значенні її називають також відправою святих таїнств. Називають її також і Найсвятішим Таїнством, бо воно є Таїнством таїнств. Цією назвою позначають також Святі Дари, які зберігаються у кивоті.
1331 – Причастя, бо цим таїнством єднаємося з Христом, Який робить нас учасниками Свого Тіла і Своєї Крові для утворення єдиного Тіла (Пор. 1 Кор. 10, 16-17.); Євхаристію називають ще «святеє» (гр. ?? ????; лат. sancta) (Апостольські постанови, 8, 13, 12; Дидахе, Вчення 12 апостолів, 9, 5; 10, 6.) – це перше значення «сопричастя святих», про яке говорить Апостольський Символ віри — хліб ангелів, небесний хліб, ліки безсмертя (Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20,2.), святе напуття (viatiсит)…
1332 – Свята Меса (Sancta Missa), бо відправа, у якій сповнюється містерія спясіння, завершується посиланням вірних (missionem), щоб вони сповняли Божу волю у своєму щоденному житті.
III. Євхаристія в ікономії спасіння
Знаки хліба і вина
1333 У центрі відправи Євхаристії є хліб і вино, які завдяки Христовим словам і прикликуванню Святого Духа стають Тілом і Кров’ю Христа. Церква, вірна наказові Христа, продовжує чинити, на Його спомин, аж до дня Його славного-приходу те, що Він вчинив напередодні Своїх страстей: «Він узяв хліб…», «Він узяв чашу з вином…». Ставши містерійнo Тілом і Кров’ю Христа, знаки хліба і вина продовжують також означати доброту творіння. Так, при Принесенні Дарів (Offertorium) ми дякуємо Творцеві за хліб і вино (Пор. Пс.104, 13-15), плоди «праці людини», але насамперед за «плоди землі» і «виноградної лози», дари Творця. У жесті Мелхіседека, царя і священика, який «виніс хліб і вино» (Бут. 14,18), Церква вбачає прообраз своєї власної жертви (Римський Месал, Римський канон, 95.).
1334 У Старому Союзі хліб і вино приносяться як жертва поміж первопдодами землі на знак вдячності Творцеві. Та вони набирають нового значення в контексті Виходу: опрісноки, що їх Ізраїль їсть кожного року на Пасху, нагадують поспіх визвольного виходу з Єгипта; згадка про манну небесну в пустелі завжди пригадуватиме Ізраїлеві, що він живе хлібом Слова Божого (Пор. Втор. 8,3). Нарешті, наш щоденний хліб є плодом Обіцяної Землі, запорукою вірності Бога Своїм обітницям. «Чаша благословення» (1 Кор. 10,16) наприкінці юдейської Пасхальної вечері додає до святкової радості вина есхатологічний вимір – очікування месіанського відновлення Єрусалима. Ісус установив Свою Євхаристію, надаючи нового й остаточного значення благословенню хліба і чаші.
1335 Чуда помноження хлібів, коли Господь мовить благословення, ламає і через Своїх учнів роздає хліб, щоб нагодувати натовп, провіщають багатство цього єдиного Хліба – євхаристійного (Пор. Мт. 14, 13-21; 15, 32-39.). Знак перетворення води у вино в Кані Галилейській (Пор. Ів. 2, 11.) вже заповідає Годину прославлення Ісуса. Цей знак заповідає завершення весільного бенкету в Царстві Отця, де вірні питимуть нове вино (Пор. Мр. 14, 25.), що стало Кров’ю Христа.
1336 Перше заповідання Євхаристії розділило учнів, як і заповідання Його страстей стало для них причиною обурення: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Ів. 6,60). Євхаристія і Хрест є каменем спотикання. Це та сама містерія, і вона не перестає бути приводом поділу. «Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів. 6,67) – це запитання Господа лунає через віки, у ньому міститься запрошення Його любові – щоб ми відкрили, що Він один має «слова життя вічного» (Ів. 6,68) і що прийняти у вірі дар Його Євхаристії – це прийняти Його Самого.
Установлення Євхаристії
1337 Полюбивши Своїх, Господь полюбив їх до кінця. Знаючи, що прийшла година покинути цей світ і повернутися до Свого Отця, під час вечері Він обмив учням ноги і дав їм заповідь любові (Пор. Ів. 13, 1-17.). Щоб залишити їм запоруку цієї любові, щоб ніколи від Своїх не віддалитися і зробити їх учасниками Своєї Пасхи, Він установив Євхаристію як спомин Своєї Смерті і Свого Воскресіння і наказав Своїм апостолам чинити її аж до Свого повернення, «настановивши їх тоді священиками Нового Завіту» (Тридентський Собор: DS 1740.).
1338 Три синоптичні Євангелія і св. Павло передали нам розповідь про встановлення Євхаристії; зі свого боку, св. Іван наводить слова Ісуса, сказані в синагозі в Капернаумі, слова, які приготували встановлення Євхаристії: Христос називає Себе хлібом життя, який зійшов з неба (Пор. Iв. 6.).
1339 Ісус вибрав час Пасхи, щоб сповнити те, що Він заповів у Капернаумі: дати Своїм учням Своє Тіло і Свою Кров:
«Настав День Опрісноків, коли треба було жертвувати Пасху. Ісус послав Петра та Йоана: «Ідіть, – сказав, – та приготуйте нам Пасху, щоб ми її спожили». (…) Пішли вони (…) І приготували Пасху. І як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з ним. І Він до них промовив: «Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами, перш ніж мені страждати, бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві». (…) І, взявши хліб, віддав хвалу, переломив, дав їм і мовив: «Це Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин». Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22,7- 20; Пор. Мт. 26, 17-19; Мр. 14, 12-25; 1 Кор. 11, 23-26.).
1340 Святкуючи Тайну Вечерю зі Своїми апостолами під час Пасхальної трапези, Ісус надав юдейській Пасці її остаточного значення. Справді, перехід Ісуса до Свого Отця через Смерть і Воскресіння, нова Пасха, випереджується у Тайній Вечері і святкується у Євхаристії, яка завершує юдейську Пасху і випереджує останню Пасху Церкви у славі Царства.
«Чиніть це на Мій спомин»
1341 Заповідь Ісуса повторювати Його жести і слова «аж доки Він не прийде» вимагає не лише згадувати про Ісуса і про те, що Він учинив. Вона передбачає літургійне святкування апостолами та їх наступниками спомину про Христа, Його життя, Смерть, Воскресіння і Його заступництва перед Отцем.
1342 Від початку Церква була вірною цій заповіді Господа. Про Церкву в Єрусалимі сказано:
«Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. (…) Щодня вони однодушне перебували у храмі, ламали по домах хліб і поживу приймали з радістю і в простоті серця» (Ді. 2,42. 46).
1343 Переважно «першого дня тижня», тобто в неділю, день Воскресіння Христового, християни збиралися, «щоб хліб ламати» (Ді. 27), Від тих часів і до наших днів відправа Євхаристії не переривається, тому сьогодні ми зустрічаємо її скрізь у Церквах із тотожною основною структурою. Вона залишається центром життя Церкви.
1344 Так Божий народ у своєму паломництві, від одної євхаристійної відправи до іншої, звіщаючи Пасхальну містерію Ісуса «аж доки Він не прийде» (1 Кор. 11,26), наближається «вузькою дорогою Хреста» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes», 1.) до небесного бенкету, коли всі вибрані сядуть до трапези Царства.
IV. Літургійна відправа Євхаристії
Служба Божа упродовж віків
1345 Маємо свідчення з П-го століття св. Юстина Мученика про головні риси Євхаристійної відправи. Вони залишились такими ж до наших часів для всіх великих літургійних родин. Ось що він пише близько 155 року, щоб пояснити поганському імператорові Антоніну Пієві (138-161рр.), що роблять християни:
«У день, названий днем Сонця, відбуваються збори в одному місці всіх тих, хто живе в місті чи в селі.
Читаються спогади апостолів і писання пророків, наскільки дозволяє час.
Коли читач закінчує, той, хто головує на зібранні, промовляє слово, щоб спонукати і закликати до наслідування тих гарних речей.
Згодом ми всі разом встаємо і молимося» (Св. Юстин, Апології, 1, 67.) «за нас самих […] і за всіх інших, де б вони не були, […] щоб отримати благодать виконувати в житті добрі діла і зберігати заповіді, щоб таким чином осягнути вічне спасіння.
По закінченні молитви ми вітаємо один одного поцілунком.
Згодом тому, хто головує над братами, приносять хліб і чашу з вином, змішаним з водою.
Він їх приймає і воздає хвалу Отцеві всесвіту через ім’я Сина і Духа Святого і складає обширну подяку (гр. ???????????) за дари, що їх нам Бог зволив уділити.
Коли голова зібрання закінчує молитви і подяку, усі присутні люди радісно виголошують: Амінь!
(…) Коли той, хто головує, закінчив подяки, а народ радісно відповів, ті, кого в нас називають дияконами, роздають кожному з присутніх «євхаристизовані» хліб і вино з водою (???????????: перетворені Євхаристійною молитвою), а також несуть тим, хто відсутній» (Св. Юстин, Апології, 1, 65.).
1346 Літургія Євхаристії відбувається за основною структурою, яка збереглася впродовж віків аж до наших днів. У ній виділяється два важливі моменти, які утворюють органічну цілість:
– збори, Літургія Слова, з читанням, проповіддю і загальною молитвою;
– Євхаристійна Літургія з принесенням хліба і вина, освячувальною молитвою подяки і Причастям.
Літургія Слова та Євхаристійна Літургія становлять разом «один акт богопочитання» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 56.); справді, трапеза, приготовлена для нас на Євхаристію, є водночас трапезою Слова Божого і трапезою Тіла Христового (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 21.).
1347 Чи не так само відбувається Пасхальна вечеря Воскреслого Ісуса з Його учнями? Дорогою Він пояснював їм Св. Письмо, а згодом, сівши з ними до столу, «взявши хліб, воздав благословення, розламав І дав їм» (Лк. 24, 13-35.).
Порядок відправи
1348 Усі збираються. Християни приходять на це саме місце на євхаристійне зібрання. Очолює його Христос, Який є головною діючою особою в Євхаристії. Він – Первосвященик Нового Союзу. Він невидимо головує на кожній Євхаристійній відправі. Єпископ або пресвітер, який представляє Його (діючи в особі Христа-Голови), головує на зборах, виголошує слово після читань, приймає принесені дари, проказує Євхаристійну молитву. Усі беруть активну участь у відправі, кожен по-своєму: читці; ті, що приносять дари; ті, що роздають Причастя, і весь народ, який, виголошуючи «Амінь!», засвідчує свою участь.
1349 Літургія Слова містить «писання пророків», тобто Старий Завіт, і «спомини апостолів», тобто їхні Послання та Євангелія; після проповіді, яка закликає прийняти почуте Слово, яке є справжнім Словом Божим (Пор. 1 Сол. 2, 13.), і втілити його в життя, йде молитва заступництва за всіх людей, відповідно до слів апостола: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі» (1 Тим. 2,1-2).
1350 Принесення дарів (offertorium): тоді приносять до жертовника, іноді процесійно, хліб і вино, які священик принесе, в імені Христа, у Євхаристійній жертві, у якій вони стануть Його Тілом і Кров’ю. Це той самий жест Христа на Тайній Вечері, «коли Він прийняв хліб і чашу». «Цю чисту жертву приносить Творцеві сама тільки Церква, приносячи Йому з подякою те, що походить від Його творіння» (Св. Іриней, Протії єресей, 4, 18, 4; пор. Мал. 1, 11.). Принесення дарів на жертовнику повторює жест Мелхіседека і вкладає дари Творця в руки Христа, Який у Своїй жертві вдосконалює всі людські намагання приносити жертви.
1351 Від початку разом із хлібом і вином для Євхаристії християни приносять свої дари для роздавання потребуючим. Звичай збирання пожертв (Пор. 1 Кор. 16, 1.) який є завжди актуальний, натхнении прикладом Христа, Який став бідним, щоб нас зробити багатими (Пор. 2 Кор. 8, 9.):
«Багаті і всі, які мають бажання, дають хто скільки хоче; зібране передається голові, а він допомагає сиротам і вдовам, тим, кого хвороба чи інша причина позбавили засобів до життя, ув’язненим, мандруючим – одне слово, він допомагає всім потребуючим» (Св. Юстин, Апології, 1, 67.).
1352 Анафора: через Євхаристійну молитву, молитву подяки й освячення, ми приходимо до центру і вершини відправи:
У Префації (Вступі) Церква складає подяку Отцеві через Христа у Святому Дусі за всі Його діла: за створення, відкуплення й освячення. Уся спільнота приєднується до тієї невпинної хвали, яку небесна Церква, ангели І всі святі, співають Трисвятому Богові.
1353 В Епіклезі вона просить Отця зіслати Свого Святого Духа (або силу Свого благословення (Пор. Римський Мисал, Римський канон 90.)) на хліб і вино, щоб Його силою вони стали Тілом І Кров’ю Ісуса Христа, а ті, що беруть участь у Євхаристії, були одним тілом та одним духом (у деяких літургійних традиціях Епіклеза йде після анамнезу).
У розповіді про встановлення Євхаристії сила слів і дії Христа та сила Святого Духа чинять так, що під видами хліба і вина стають сакраментальне присутніми Його Тіло і Кров, Його Жертва на Хресті, принесена раз і назавжди.
1354 В анамнезі, яка настає після цього, Церква згадує Страсті, Воскресіння і повернення у Славі Ісуса Христа; вона приносить Отцеві жертву Його Сина, Який примирив нас із Ним.
У своїх проханнях Церква підкреслює, що Євхаристія відправляється в сопричасті з цілою Церквою на небі і на землі, з живими і померлими, а також у сопричасті з Пастирями Церкви, з Папою, з єпархіальним Єпископом, з Його пресвітерами і дияконами, з усіма Єпископами цілого світу і їхніми Церквами.
1355 У Причасті, якому передує Господня Молитва і ламання Хліба, вірні отримують «Хліб, що з неба зійшов» і «Чашу спасіння», Тіло і Кров Христа, що віддав Себе «за життя світу» (Iв. 6,51):
Позаяк цей хліб і це вино, згідно з давнім висловом, були «євхаристизовані» (Пор. св. Юстин, Апології, 1, 65.), «то ця їжа називається Євхаристією, і ніхто в ній не може брати участі, якщо не вірить у правду нашої науки, якщо не прийняв купіль на відпущення гріхів для нового народження і якщо не живе згідно з заповідями Христа» (Св. Юстин, Апології, 1, 66.).
V. Сакраментальна жертва: подяка, спомин, присутність
1356 Якщо християни відправляють Євхаристію від самих початків у вигляді, який за своєю суттю не змінився протягом віків у різних літургійних традицій, то це тому, що ми відчуваємо себе пов’язаними заповіддю Господа, даною напередодні Його Страстей: «Це робіть на Мій спомин» (1 Кор. 11,24-25)
1357 Ми сповняємо цей наказ Господа, відправляючи спомин Його жертви. Виконуючи це, ми приносимо Отцеві те, що Він Сам нам дав: дари, Ним створені, хліб і вино, що силою Святого Духа і словами Христа стали Тілом і Кров’ю Христа. Таким чином, Христос дійсно, хоч і містерійним способом, стає присутній.
1358 Отже, ми повинні вважати Євхаристію:
– подякою і хвалою Отцеві,
– жертовним спомином Христа і Його Тіла;
– присутністю Христа силою Його Слова і Його Духа.
Подяка і хвала Отцеві
1359 Євхаристія, таїнство нашого спасіння, здійсненого Христом на Хресті, є також подячною жертвою хвали за діло створення. У Євхаристійній жертві все миле Богові творінння представлене Отцеві через Смерть і Воскресіння Христа. Через Христа Церква може приносити жертву хвали в подяку за все, що Бог зробив доброго, гарного і справедливого у всьому творінні і в людському роді.
1360 Євхаристія є жертвою подяки Отцеві, благословенням, через яке Церква виражає свою подяку Богові за всі Його добродійства, за все, що Він учинив через створення, відкуплення й освячення. Євхаристія означає насамперед «подяку».
1361 Євхаристія — це також жертва хвали, якою Церква співає славу Богові від імені всього створіння. Ця жертва хвали можлива лише через Христа: Він єднає вірних зі Своєю Особою, зі Своєю хвалою і заступництвом, так що жертва хвали Отцеві приноситься через Христа і з Христом, щоб бути прийнятою у Христі.
Жертовний спомин Христа і Його Тіла – Церкви
1362 Євхаристія – це спомин Пасхи Христа, актуалізація і сакраментальне приношення Його єдиної жертви в Літургії Церкви, яка є Його Тілом. У всіх євхаристійних молитвах знаходимо після слів установлення молитву, названу анамнезом, або спомином.
1363 За Святим Письмом спомин (лат. memoriale) – це не тільки пам’ять про минулі події, а проголошення чудес, які Бог сотворив для людей (Пор. Вих. 13, 3.). У літургійній відправі цих подій вони стають певним чином присутніми й актуальними. Саме так Ізраїль розуміє своє визволення з Єгипта: кожного разу, коли святкується Пасха, події Виходу стають присутніми в пам’яті віруючих, щоб вони згідно з ними укладали своє життя.
1364 Спомин набирає нового значення в Новому Завіті. Коли Церква відправляє Євхаристію, то згадує Пасху Христову, яка стає присутньою: Жертва, яку Христос приніс на Хресті раз і назавжди, залишається назавжди актуальною (Пор. Євр. 7, 25-27.): «Кожного разу, коли хресна жертва, у якій «приніс Себе в жертву Христос, наша Пасха» (1 Кор. 5,7), відправляється на жертовнику, здійснюється діло нашого відкуплення» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.).
1365 Оскільки Євхаристія є спомином Пасхи Христової, то вона також є жертвою. Жертовний характер Євхаристії виявляється у самих словах її установлення: «Це Моє Тіло, що за вас віддається» і «Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається» (Лк. 22, 19-20). У Євхаристії Христос віддає це саме Тіло, яке Він віддав за нас на Хресті, цю саму Кров, яка «за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26,28).
1366 Отже, Євхаристія є жертвою, бо вона представляє (робить присутньою) хресну жертву, бо вона є її спомином і роздає її плоди:
[Христос] «наш Господь і Бог віддався Богові Отцеві раз і назавжди, вмираючи як заступник на вівтарі Хреста, щоб виконати вічне відкуплення людей. Проте, оскільки Його смерть не повинна була перервати Його священства [Євр. 7,24.27], на Тайній Вечері, «тієї ночі, якої був виданий» [1 Кор. 11,13], Христос бажав залишити Церкві – Своїй улюбленій Нареченій – видиму жертву (як цього вимагає людська природа), у якій відображатиметься кривава жертва, яку Він мав принести єдиний раз на Хресті, у якій перебуватиме пам’ять цієї жертви до кінця віку і якою роздається спасенна сила хресної жертви для відпущення гріхів, які ми щодня чинимо» (Тридентський Собор: DS 1740.).
1367 Жертва Христа і жертва Євхаристії становлять єдину жертву: «Це одна і та ж жертва, і Той, Хто тобі приніс Себе в жертву на Хресті, тепер приносить Себе через служіння священиків. Лише спосіб приношення інший. І тому, що в цій Божественній жертві, яка здійснюється у Службі Божій, Той Самий Христос, що один раз приніс Себе у кривавій жертві на жертовнику хреста, присутній і безкровне жертвуеться, ця жертва є насправді жертвою примирення» (Тридентський Собор; DS 1743.).
1368 Євхаристія також: є жертвою Церкви. Церква, що є Тілом Христовим, бере участь у жертві свого Голови. З Ним вона віддається цілковито і приєднується до Його заступництва перед, Отцем за всіх людей. У Євхаристії жертва Христа стає також жертвою членів Його Тіла. Життя вірних, їхня хвала, їх страждання, їх молитви, їхня праця поєднуються з життям, хвалою, стражданнями, молитвами й працею Христа і Його цілковитою жертвою і набирають таким чином нової вартості. Жертва Христа, присутня на вівтарі, дає всім поколінням християн можливість злучитися з Його жертвою.
У катакомбах Церква часто зображена у вигляді жінки, яка молиться з широко простертими руками. Як і Христос із простертими на хресті руками, так і вона через Нього, з Ним і в Ньому жертвує себе й заступається за всіх людей.
1369 Уся Церква з’єднана з жертвою і заступництвом Христа. Папа, який виконує в Церкві служіння Петра, поєднаний із кожною відправою Євхаристії, у якій його згадують як знак І слугу єдності Вселенської Церкви. Місцевий єпископ завжди відповідальний за Євхаристію, навіть коли відправу здійснює пресвітер, його ім’я згадується під час відправи Служби Божої, щоб підкреслити, що саме він є головою місцевої Церкви, серед пресвітерства і дияконів. Спільнота молиться також за всіх служителів, які для неї і з нею приносять Євхаристійну жертву: «Нехай та Євхаристія уважається як правочинна, яка чиниться під головуванням єпископа або того, кого він до неї уповноважив» (Св. ІгнатІй Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 1.). «Через служіння пресвітерів здійснюється духовна жертва вірних у поєднанні з жертвою Христа – єдиного Посередника; вона приноситься їхніми руками від імені усієї Церкви в Євхаристії безкровно і сакраментальне, аж до приходу Самого Господа» (II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis», 2.).
1370 До жертви Христа приєднуються не лише члени Тіла Його, які знаходяться ще тут, на землі, а й ті, що вже є у славі небесній: у сопричасті з Пресвятою Дівою Марією і згадуючи її разом з усіма святими чоловіками та жінками Церква приносить Євхаристійну жертву. У Євхаристії Церква з Марією є наче у стіп хреста, злучена з жертвою і заступництвом Христа.
1371 Євхаристійна жертва приноситься також за померлих вірних, «які вмерли у Христі і ще не повністю очистилися» (Тридентський Собор: DS 1743.), щоб вони могли увійти у світло І мир Христа:
«Поховайте це тіло де завгодно! Зовсім не турбуйтеся про нього! Усе, про що я вас прошу, – це згадувати мене при вівтарі Господньому, де б ви не були» (Св. Моніка у передсмертному посланні до св. Августина і його брата: св. Августин, Сповідь, 9, 11, 27.).
«Потім ми молимося [в анафорі] за померлих святих отців та єпископів і загалом за всіх, що відійшли перед нами, вірячи, що буде велика користь для душ, за які молимося у присутності святої і такої величної жертви. (…) Посилаючи до Бога наші благання за тих, що померли, навіть якщо вони були грішниками, ми (…) приносимо Христа, жертвуваного за наші гріхи, завдяки Якому Чоловіколюбний Бог милостивий до них і до нас» (Св. Кирило Єрусалимський, Повчання містагогічні, 5, 9-10.).
1372 Святий Августин прекрасно підсумував це вчення, яке їмо спонукає нас брати дедалі повнішу участь у жертві нашого Спасителя, яку ми приносимо у Євхаристії:
«Це ціле відкуплене місто, тобто зібрання і спільнота святих, принесене Богові як загальна жертва через Первосвященика, Який, уподібнившись рабові, також віддав Себе на страждання за нас, щоб ми стали тілом такого великого Голови. (…) Такою є жертва християн: «Отак І ми: численні – одне в Христі тіло» (Рим. 12,5). І Церква не перестає відновлювати цю жертву в Таїнстві жертовника, добре відомому вірним, причому вона знає, що в жертві, яку вона приносить, вона сама стає жертвою» (Св. Августин, Про Боже місто, 10, 6.).
Присутність Христа через силу Його Слова і Святого Духа
1373 «Христос Ісус, Який умер, а й воскрес, що по правиці Божій, Він заступається за нас» (Рим. 8,34), є присутній багатьма способами у Своїй Церкві (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 48.): у Слові Своєму, у молитві Своєї Церкви, «де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я посеред них» (Мт. 18, 20), у бідних, хворих, ув’язнених (Мт. 25,31-46), у таїнствах, які Він установив, у жертві Служби Божої та в особі служителя. Але понад усім Він присутній «під євхаристійними видами» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 7.).
1374 Спосіб присутності Христа у Святих Дарах унікальний. Він вивищує Євхаристію понад усіма таїнствами і робить із неї «наче вінок духовного життя і мету, до якої прямують усі таїнства» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 73, 3.). У пресвятому таїнстві Євхаристії перебувають «правдиво, дійсно і сутнiсно, Тіло і Кров, поєднані з душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а отже, цілий Христос» (Тридентський Собор: DS 1651.). «Ця присутність називається реальною (realis), не винятково, ніби всі інші присутності не є «реальними», а передусім тому, що вона є сутнісною (substantialis) і через неї Христос, Богочоловік, присутній абсолютно цілий і цілісний» (Павло VI, Енц, « Mysterium fidei », 39.).
1375 Христос стає присутнім у цьому таїнстві через перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Христа. Отці Церкви твердо висловлювали віру Церкви в дієвість Христового Слова і дії Святого Духа для здійснення цього перетворення. Так, св. Іван Золотоустий говорить:
«То не людина чинить, що принесені дари стають Тілом і Кров’ю Христа, а Сам Христос, що був розп’ятий за нас. Священик, що вимовляє ці слова, представляє Христа, але сила і благодать – від Бога. «Це є Тіло Моє», – каже Він. Це слово перетворює принесені дари» (Св. Іван Золотоустий, Проповідь про зраду Юди, 1, 6.).
Св. Амвросій говорить про цю зміну:
Будьмо переконані, «що це не те, що природа створила, а що благословення посвятило, і що сила благословення більша від сили природи, бо благословення змінює саму природу. (…) Боже Слово Христа, яке змогло з нічого зробити те, чого не було, чи не змогло б змінити існуючі речі на те, чим вони не були? Бо не є менше створити природу речей, ніж п змінити» (Св. Амвросій, Про таїнства, 9, 50, 52.).
1376 Тридентський Собор підсумовує католицьку віру, навчаючи: «Тому що Христос, наш Відкупитель, сказав, що те, що Він дає під виглядом хліба, було правдиво Його Тілом, то в Церкві завжди було це переконання, яке знову проголошує цей святий Собор: через освячення хліба і вина здійснюється зміна цілої сутності (substantia) хліба в сутність Тіла Христа, Господа нашого, і цілої сутності вина в сутність Його Крові; католицька Церква справедливо і точно назвала цю зміну транссубстанціацією (пересуществленням)» (Тридентський Собор: DS 1642.).
1377 Євхаристійна присутність Христа розпочинається з моменту освячення і триває доти, доки існують євхаристійні види. Цілий Христос присутній у кожному з євхаристійних видів і є цілий у кожній їх частині, так що ламання хліба не ділить Христа (Пор. Тридентський Собор: DS 1641.).
1378 Культ Євхаристії. У відправі Служби Божої ми виражаємо нашу віру в дійсну присутність Христа під видами хліба і вина, зокрема, клякаючи на коліна або низько схиляючись на знак почитання Бога. «Католицька Церква виявляла і продовжує виявляти культ поклоніння, який належить до таїнства Євхаристії, не лише під час відправи Служби Божої, але і поза нею, як найстаранніше зберігаючи освячені Дари, виставляючи їх вірним для врочистого вшанування, носячи їх у процесіях» (Павло VI, Енц. « Mysterium fidei », 56.).
1379 «Святий кивот» (tabernaculum) спочатку був призначений для достойного збереження Євхаристії, щоб її можна було занести хворим і тим, що не були на Службі Божій. Поглиблюючи віру в дійсну присутність Христа в Його Євхаристії, Церква усвідомила значення мовчазного поклоніння Христові, присутньому у Святих Дарах. Тому кивот повинен займати особливо достойне місце у храмі і повинен бути виконаний так, щоб підкреслити І виявити правду про дійсну присутність Христа в Найсвятішому Таїнстві.
1380 Є глибокий зміст у тому, що Христос хотів залишитися присутнім у Своїй Церкві таким незвичайним (унікальним) способом. Оскільки Христос мав покинути Своїх видимим способом, то бажав залишити нам Свою таїственну присутність; оскільки Він мав жертвувати Себе на Хресті за наше спасіння, Він хотів, щоб ми мали спомин тієї любові, якою Він нас полюбив «до кінця» (Iв. 13,1), аж до дарування Свого життя. Дійсно, Своєю євхаристійною присутністю Він таємниче залишається між нами як Той, що нас полюбив і віддав Себе за нас (Пор. Гал. 2, 20.), і Він залишається у знаках, які виражають і передають цю любов:
«Церква І люди дуже потребують євхаристійного культу. Ісус нас очікує в цьому таїнстві любові. Не шкодуймо часу, щоб піти зустріти Його в поклонінні, у спогляданні, повному віри і готовому до спокутування за тяжкі провини і злочини світу. Нехай наша адорація буде невичерпна» (Іван-Павло II, Посл. «Dominicae Cenae», 3.).
1381 «Присутність справжнього Тіла Христового і справжньої Крові Христової у цьому таїнстві “не можна зрозуміти з допомогою чуттів, – говорить св. Тома, – а тільки єдиною вірою, що спирається на авторитет Бога”. Тому, пояснюючи тексти св. Луки, 22,19: “Це є Моє тіло, що за вас віддається”, св. Кирило каже: “Не запитуй себе, чи це правда, а прийми з вірою слова Господа, бо це Він є Істина, Він не обманює”» (Павло VI, Енц. « Mysterium fidei », пор. св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 75, 1; св. Кирило Олександрійський, Ком. на Євангеліє від Луки 22, 19:
«Вклоняюсь скрушно я, мій Боже потаємний,
шаную маєстат Твій у Агнці незбагненнім;
Тобі у жертву серце я своє складаю,
не маючи Тебе, нічого я не маю.
Ні зором, дотиком Тебе не досягти:
лиш треба слухати, щоб віру зберегти;
що Божий Син навчав, я вірю в те усе;
що ж більше істинне, ніж слово Правди це» (АНМА 50, 589.).
VI. Пасхальний бенкет
1382 Служба Божа є водночас і нероздільно жертовним спомином, у якому постійно здійснюється жертва Хреста, і святим бенкетом Причастя Тіла і Крові Господа. Але здійснення евхаристійної жертви цілком спрямоване на інтимний зв’язок вірних із Христом через святе Причастя. Причащатися – це означає приймати Самого Христа, Який приніс Себе в жертву за нас.
1383 Вівтар, навколо якого збирається Церква під час відправи Євхаристії, являє собою два аспекти однієї і тієї самої містерії: вівтар жертви і стіл Господа. І це тим більше, що християнський вівтар є символом Самого Христа, присутнього на зібранні Своїх вірних водночас як жертва, принесена за наше примирення, і як небесна Пожива, що нам дається. «Що ж таке вівтар Христа, як не образ Тіла Христового?» – каже святий Амвросій (Св. АмвросІй, Про святі таїнства, 5, 7.) і повторює в іншому місці: «Вівтар відображає Тіло [Христа], а Тіло Христа є на вівтарі» (Св. Амвросій, Про святі таїнства, 4, 7.). Літургія виражає цю єдність жертви і Причастя в численних молитвах. Так, Римська Церква молиться у своїй анафорі:
«Смиренно благаємо Тебе, Господи Всемогутній: нехай Твій святий ангел у присутності Твоєї величі складе цю жертву на Твій небесний вівтар, щоб ми, приймаючи з цього вівтаря причастя найсвятішого Тіла і Крові Твого Сина, наповнилися Твоєю благодаттю і всяким благословенням небесним» (Римський Мисал, Римський Катехизм, 96.).
«Прийміть і їжте з цього всі»: Причастя
1384 Господь звертається до нас із наполегливим запрошенням прийняти Його в таїнстві Євхаристії: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не споживатимете Тіла Людського Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі» (Iв. 6,53).
1385 Щоб відповісти на таке запрошення, нам слід приготуватися до цієї великої і святої хвилини. Св. Павло закликає до іспиту сумління: «Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є» (1 Кор. 11, 27-29). Той, хто свідомий тяжкого гріха, повинен приступити до таїнства Примирення перед тим, як причащатися.
1386 Перед величчю цього таїнства вірний може лише смиренно і з палкою вірою сказати словами сотника (Пор. Мт. 8, 8.): «Господи, я не достойний, щоб Ти увійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово, і слуга мій видужає» (Римський Мисал, Емболізм, 133.). У Божественній Літургії св. Івана Золотоустого вірні моляться так само:
«Вечері Твоєї Тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, сповідаюся Тобі: “Згадай мене, Господи, у Царстві Твоїм”» (Літургія св. Івана Золотоустого, Молитва перед Причастям.).
1387 Щоб належно приготуватися до прийняття цього таїнства, вірні повинні дотримуватися посту, приписаного своєю Церквою (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 919.). Зовнішня постава (рухи, вбрання) повинна виражати пошану, врочистість і радість цієї хвилини, коли Христос стає нашим гостем.
1388 Саме суть Євхаристії передбачає, щоб вірні, якщо вони відповідають вказаним вимогам, причащалися кожного разу, коли беруть участь у Службі Божій (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 916-917.): «Дуже рекомендується вірним брати участь у Службі Божій цим найдосконалішим способом, коли вірні після святого Причастя священика приймають Тіло Господнє з цієї самої жертви» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 55.).
1389 Церква зобов’язує вірних «брати участь у Службі Божій у неділі та свята» (Пор. II Ватиканський Собор, Декр. «Orientalium Ecclesiarum», 15.) і щонайменше один раз на рік приймати Євхаристію, якщо можливо, у Великодній час (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 920.), приготувавшись у таїнстві Примирення. Але Церква гаряче просить вірних приймати святу Євхаристію у неділі і свята або ще частіше, навіть кожного дня.
1390 Завдяки таїнственній присутності Христа в кожному з двох видів Причастя лише під видом хліба дозволяє отримати увесь плід благодаті Євхаристії. З пастирських причин цей спосіб причащатися законно встановлений як найзвичайніший у латинському обряді. «Святе Причастя набуває повнішого значення знака, коли воно прийняте під двома видами. Бо в цій формі показується в досконалішому світлі знак євхаристійного бенкету» (Римський Мисал, Загальна настанова, 240.). Це звичайна форма Причастя у східних обрядах.
Плоди Причастя
1391 Причастя збільшує наше єднання з Христом. Прийняття Євхаристії у Причасті приносить як головний плід глибоке єднання з Ісусом Христом. Авжеж, Господь каже: «Хто їсть Тіло Моє і Кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому» (Iв. 6,56). Життя в Христі знаходить свою основу в Євхаристійній трапезі: «Як Мене Отець живий послав і Я Отцем живу, так і той, хто споживає Мене, житиме Мною» (Iв. 6,57):
«Коли на Господні свята вірні приймають Тіло Сина, вони сповіщають один одному Добру Новину про те, що їм даний завдаток життя; подібно до цього ангел сказав Марії Магдалині: «Христос воскрес!» Ось і тепер також життя і воскресіння передані тому, хто приймає Христа» (Фанкит (Молитовне правило), т. 1, Загальне, 237а-b.).
1392 Те, що матеріальна пожива чинить у нашому тілесному житті, Причастя здійснює чудовим способом у нашому духовному житті. Прийняття у святому Причасті Тіла Воскреслого Христа, «оживленого й оживляючого Святим Духом» (II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis », 5.), зберігає, збільшує і оновлює життя благодаті, отримане при Хрещенні. Таке зростання християнського життя потребує живлення євхаристійним Причастям, хлібом нашої мандрівки, аж до нашої смерті, коли воно буде нам дане як пожива в дорогу (святе напуття).
1393 Причастя оберігає пас від гріха. Тіло Христа, яке ми приймаємо у Причасті, «віддане за нас», а Кров, яку ми п’ємо, «пролита за багатьох на відкуплення гріхів». Тому Євхаристія не може з’єднати нас із Христом, не очистивши нас водночас від учинених гріхів і не оберігаючи нас від гріхів майбутніх:
«Кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню» (1 Кор. 11,26). Якщо ми звіщаємо смерть Господа, ми звіщаємо також відпущення гріхів. Якщо кожного разу, коли проливається Кров, вона проливається на відпущення гріхів, я повинен приймати її завжди, щоб вона завжди відпускала мої гріхи. Я, що завжди грішу, повинен завжди мати ліки» (Св. Амвросій, Про святі таїнстваn 4, 28.).
1394 Як тілесна їжа служить відновленню втрачених сил, так Євхаристія зміцнює любов, яка в щоденному житті схильна послаблюватися; а ця оживлена любов нищить легкі гріхи (Пор, Тридентський Собор: DS 1638.). Віддавши Себе для нас, Христос наново оживляє нашу любов і робить нас здатними подолати невпорядковані прив’язання до створінь і вкоренитися в Ньому:
«Оскільки Христос умер за нас із любові, ми, згадуючи Його смерть у часі жертви, просимо Його, щоб дав нам любов через прихід Святого Духа; просимо смиренно, щоб силою цієї любові, через яку Христос хотів умерти за нас, ми також, приймаючи благодать Святого Духа, могли вважати світ розп’ятим за нас, і ми самі були розп’яті за світ. […] Отримавши дар любові, вмираймо для гріха і живімо для Бога» (Св. Фульгентій Руспенський, Проти діянь Фабіяна, 28, 17.).
1395 Любов, яку Євхаристія запалює в нас, охороняє нас від майбутніх тяжких гріхів. Чим більше ми беремо участь у житті Христа і чим більше поглиблюємо приязнь з Ним, тим важче нам розірвати цю єдність з Ним через смертельний гріх. Євхаристія не призначена для прощення смертельних гріхів. Це належить до таїнства Примирення. Євхаристія – передовсім це таїнство тих, що перебувають у повній спільності з Церквою.
1396 Єдність містичного Тіла: Євхаристія творить Церкву. Ті, що приймають Євхаристію, тісніше з’єднані з Христом. Тому-то Христос єднає усіх вірних в одне Тіло – Церкву. Причастя відновлює, змінює, поглиблює це включення в Церкву, сповнене вже у Хрещенні. У Хрещенні ми покликані творити одне Тіло (Пор. 1 Кор. 12, 13.). Євхаристія здійснює це покликання: «Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової Крові? Хліб, що ламаємо, хіба не є причастям Христового Тіла? Тому, що один хліб, нас багато становить одне Тіло, бо всі ми спільники одного хліба» (1 Кор. 10,16-17):
«Якщо ви – Тіло Христове і Його члени, то на трапезу Господню покладене ваше таїнство; ви приймаєте своє таїнство. Ви відповідаєте «Амінь» («Так, це правда!») на те, що приймаєте, І, відповідаючи, підписуєтесь під цим. Ти чуєш слова: «Тіло Христове» — і відповідаєш: «Амінь». Отож, будь членом Тіла Христового, щоб істинним було твоє «Амінь» (Св. Августин, Проповіді, 272.).
1397 Євхаристія зобов’язує допомагати вбогим. Щоб прийняти у правді Тіло і Кров Христа, віддані за нас, ми повинні бачити Христа в найбідніших, у Його братах (Пор. Мт. 25, 40.):
«Ти скуштував Крові Господа – і не впізнаєш навіть брата свого. Ти зневажаєш стіл цей, якщо не вважаєш гідним твоєї їжі того брата, який був гідний сидіти при цім самім столі Господа. Бог звільнив тебе від усіх твоїх гріхів і запросив тебе до Свого стола. А ти навіть тоді не став милосерднішим» (Св. Іван ЗолотоустиЙ, Бесіди на І Послання до Коринтян, 21, 5.).
1398 Євхаристія і єдність християн. Перед величчю цієї містерії св. Августин кличе: «О таїнство побожності! О знаку єдності! О узи любові!» (Св. Августин, Трактат на Євангеліє від Івана, 26, 13; пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Васгозапсіит Сопсіїіит», 47.). Чим болючіше відчуваються поділи Церкви, які розривають спільну затрапезну участь з Господом, тим необхіднішими є молитви до Господа, щоб повернулися дні цілковитої єдності тих, хто вірує в Нього.
1399 Східні Церкви, які не є в повному сопричасті з католицькою Церквою, відправляють Євхаристію з великою любов’ю. «Ці Церкви, хоч і відділені, мають правдиві таїнства – насамперед через апостольське наступництво – Священство і Євхаристію, які їх тісно єднають з нами» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 15.). Певне спілкування у таїнствах (іп sасrіs), а отже, у Євхаристії, є «не тільки можливе, але навіть рекомендоване за сприятливих умов і за схваленням церковної влади» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 15; пор. Кодекс канонічного права, кан. 844, § 3.).
1400 Церковні спільноти, породжені Реформацією, відділені від Католицької Церкви «передовсім через відсутність таїнства Рукоположення, не зберегли властивого й повного Євхаристійного таїнства» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 22.). З цієї причини євхаристійне співпричастя (intercommunio) з цими спільнотами не є можливим для католицької Церкви. Однак ці церковні спільноти, «коли вони споминають у Святій Вечері смерть і воскресіння Господа, визнають, що життя полягає у злуці з Христом, та очікують Його славного повернення» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 22.).
1401 Коли постає нагальна необхідність, католицькі священнослужителі можуть за згодою правлячого єпископа уділити таїнства (Євхаристії, Покаяння і Помазання хворих) іншим християнам, які не перебувають у повному співпричасті з католицькою Церквою, але які просять їх добровільно: тоді треба, щоб вони визнали католицьку віру стосовно цих таїнств і були І385 відповідно підготовлені до їх прийняття (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 844, §4.).
VII. Євхаристія – «завдаток майбутньої слави»
1402 У старовинній молитві Церква прославляє таїнство Євхаристії: «О святий бенкете, де Христос є нашою поживою, де оживляється спогад про Його терпіння, де благодать наповняє наші душі, де нам дано завдаток прийдешньої слави» (Літургія Годин, Празник Найсвятішого Тіла і Крові Христа.). Якщо Євхаристія є спомином Пасхи Господа, якщо, причащаючись з вівтаря, ми також наповнені «усім небесним благословенням і благодаттю» (Римський Мисал, Римський канон, 96.), то Євхаристія є також випередженням небесної слави.
1403 На Тайній Вечері Господь Сам звернув увагу Своїх учнів на сповнення Пасхи в Царстві Божому: «Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця Мого» (Мт. 26,29) (Пор. Лк. 22, 18; Мр. 14, 25.). Кожного разу, коли Церква відправляє Євхаристію, вона пригадує цю обітницю і її погляд звертається до «Того, Хто приходить» (Од. 1,4). У своїй молитві вона просить про прихід Господа: «Марана та» (1 Кор. 16,22), «Прийди, Господи Ісусе» (Од. 22,20), «Хай прийде благодать Твоя, а світ цей хай мине!» (Дидахе 10, 6.).
1404 Церква знає, що тепер Господь приходить у Своїй Євхаристії і що Він у ній є серед нас. Однак ця присутність прихована. Тому ми відправляємо Євхаристію, «з блаженною надією чекаючи приходу Спаса нашого Iсуса Христа» (Римський Мисал, Емболізм після «Отче наш»; пор. Тит. 2, 13.), просячи,«щоб ми могли вічно тішитись славою Твоєю у Царстві Твоєму, коли Ти витреш кожну сльозу з наших очей; бачачи Тебе, Бога нашого, таким, яким Ти є, будемо подібні до Тебе усі разом і навіки і будемо прославляти Тебе без кінця через Христа, нашого Господа» (Римський Мисал, III Євхаристійна молитва, 116; молитва за померлих.).
1405 У цій великій надії на нове небо й нову землю, у яких справедливість перебуватиме (Пор. 2 Пт. З, 13.), ми не маємо певнішого завдатку, виразнішого знаку, ніж Євхаристія. Справді, коли відправляється ця містерія, «чиниться діло нашого спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.) і ми «ламаємо той самий хліб, що є ліком безсмертя, протиотрутою від смерті, щоб жити вічно в Ісусі Христі» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, 20, 2.).
КОРОТКО
1406 Ісус каже: «Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки (…). Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п ‘є, той живе життям вічним (…), той у Мені перебуває, а Я -е ньому» (їв. 6,51.54.56).
1407 Євхаристія є осередком і вершиною життя Церкви, бо в ній Христос залучає Свою Церкву і всіх її членів до Своєї жертви хвали і подяки, принесеної раз і назавжди на Хресті Своєму Отцеві; цією жертвою Він розливає благодать спасіння на Своє Тіло, яким є Церква.
1408 Євхаристійна відправа завжди містить: проголошення Слова Божого, подяку Богові Отцеві за всі Його добродійства, особливо за дар Свого Сина; освячення хліба і вина та участь у літургійному бенкеті через прийняття Тіла і Крові Господа. Ці елементи становлять єдиний акт культу.
1409 Євхаристія – це спомин про Пасху Христа, тобто діло спасіння, здійснене життям, смертю і воскресінням Христа, діло, яке присутнє в літургійному діянні.
1410 Сам Христос, вічний Первосвященик Нового Союзу, діючи через служіння священиків, приносить євхаристійну жертву. І Той Самий Христос, дійсно присутній під видами хліба і вина, є жертвою, яка приноситься в євхаристійному жертвоприношенні.
1411 Тільки правосильно висвячені священики можуть головувати в Євхаристії та освячувати хліб і вино, щоб вони стали Тілом і Кров’ю Господа.
1412 Істотними знаками таїнства Євхаристії є пшеничний хліб і виноградне вино, на які прикликається благословення Святого Духа і над якими священик виголошує слова освячення, сказані Ісусом під час Тайної Вечері: «Це – Моє Тіло, що за вас віддається (…). Це є чаша Моєї Крові…»
1413 Через освячення відбувається пересуществлення хліба і вина в Тіло і Кров Христа. Під освяченими видами хліба і вина Сам Христос, Живий і Прославлений, є правдиво присутній, дійсно і сутнісно, Тілом Своїм і Кров’ю, зі Своєю душею і Божеством (Пор. Тридентський Собор: DS 1640; 1651.).
1414 Євхаристія ~ як жертва – приноситься як спокутування за гріхи живих і мертвих і щоб отримати від Бога духовні і дочасні добродійства.
1415 Той, хто хоче прийняти Христа у євхаристійному Причасті, повинен бути в стані благодаті. Якщо людина свідома, що вчинила смертельний гріх, вона не повинна приступати до Євхаристії, не отримавши попередньо відпущення гріхів у таїнстві Покаяння.
1416 Святе Причастя Тіла і Крові Христа збільшує єдність того, хто причащається, з Христом, відпускає йому легкі гріхи й охороняє від тяжких гріхів. Оскільки зміцнюються узи любові між Христом і тим, хто причащається, прийняття цього таїнства зміцнює єдність Церкви – містичного Тіла Христового.
1417 Церква активно рекомендує вірним приймати святе Причастя кожного разу, коли вони беруть участь у відправі Євхаристії; Церква їх зобов’язує це робити щонайменше раз на рік.
1418 Тому що Христос Сам присутній у цьому таїнстві вівтаря, Його належить вшанувати культом поклоніння. Прийти поклонитися Святим Дарам «є доказом вдячності, знаком любові й обов’язком поклоніння Христу, Господу нашому» (Павло VI, Енц. «Mysterium fidei».).
1419 Христос, переходячи з цього світу до Отця, дає нам у Євхаристії завдаток Своєї слави: участь у святій Жертві уподібнює нас із Його серцем, підтримує наші сили впродовж нашого земного життя, збуджує в нас бажання вічного життя, з’єднує нас із Небесною Церквою, святою Дівою Марією і з усіма святими.
Залишити відповідь