Неокатехуменат

 Історія

Неокатехуменальна Дорога розпочалася в бідних кварталах Мадрида, куди в 60-х роках ХХ ст. потрапив її ініціатор, Франческо (Кіко) Аргуельо (нар. 1939 р.). Він походить із заможної міської родини, був художником, а його роботи здобували нагороди на конкурсах і виставках. З міськими нетрями він зіткнувся, коли намагався допомогти жінці, з якої знущався чоловік-пияк. Кіко пробував щось зробити, однак його зусилля не принесли наслідків. Він став роздумувати, чи Бог не каже йому, аби залишив усе й пішов жити з людьми суспільного узбіччя, щоб допомогти їм.

Відбувши військову службу в Африці, засновник Дороги відчув, що якби завтра Христос прийшов удруге на землю, то хотів би знайти його біля стіп Хреста, серед тих, хто  найбільше страждає внаслідок гріхів інших людей, – серед убогих.Він зважився зійти у “суспільні катакомби”, аби проголошувати Євангеліє бідним. Прагнув у такий спосіб реалізувати формулу Шарля де Фуко: жити в тиші, як Ісус у Назареті, в спогляданні при ногах Христа Розіп’ятого, серед бідняків. Один з працівників соціальної сфери вказав йому на нетрі Паломерас Альтас, де Кіко оселився в бараку з дошок, у якому ховалися собаки. Він мав із собою тільки Біблію й гітару, спав на підлозі, на матраці, напханому соломою.

В тих міських нетрях Кіко познайомився з Кармен Ернандес, яка мала ліценціат із теології. Кармен саме тоді готувала євангелізаційну групу, що мала вирушити до бідняків, які працювали на шахті Оруро в Болівії. Зрештою вона також оселилася в бараках і разом з Кіко вони стали проголошувати Євангеліє людям суспільного узбіччя.
Через багато років Кіко скаже: “Під тиском цього середовища бідняків Господь дозволив нам знайти форму переказу, синтез, який був прийнятий цими братами і створив певну “койнонію”, християнську спільноту. Так серед бідних народилася перша спільнота, що складалася з циган, неграмотних, жебраків, колишніх в’язнів, проституток і т.д. Спільнота, де любов Христа Воскреслого ставала видною, – перетворилася на знак. Завдяки тодішньому архієпископові Мадрида, Касіміро Морсільо, стало можливим перенести цю реальність в інші парафії Мадрида, потім Рима, потім – в інші країни. В бараках ми відкрили “триногу”, на якій пізніше збудували цілу Неокатехуменальну Дорогу: Слово, Літургію і Спільноту”.

Харизма

На першому етапі творення спільноти проголошується керигма (Добра Новина) про воскресіння Ісуса Христа. Тим, хто керигму прийняв, єпископ вручає Біблію і після Євхаристійної Літургії постає спільнота, що розпочинає дорогу віри й навернення. Спільноту завжди очолює пресвітер, вона включається в парафію, а для відкриття неокатехуменальної дороги в парафії потрібна згода настоятеля. Дорога спирається на “тринозі”:
– Слово Боже, яке урочисто читається раз на тиждень;
– Євхаристія, яка щосуботи увечері пропонує нам завіт із Богом і вчить нас подяки, а насамперед дає нам Христа, Котрий дозволяє “ламати” себе для нас;
– Спільнота, яка допомагає, оскільки не дозволяє приховувати правду про себе.

Перебіг дороги визначають етапи: скрутинії, переходи, екзорцизми, ритуали. Літургія, яка зазначає перехід, замикає один етап і відкриває наступний, – це насамперед літургія, сповнена символів, у якій знаки промовляють своєю власною мовою. Цю літургію попереджає катехеза, яка загалом відбувається під час кількаденних зібрань. Крім цього, приблизно раз на чотири або шість тижнів ціла спільнота має день зосередження й молитви, яку розпочинає Покутна Літургія.
Спільноти, крім відкривання немовби наново сенсу й мети життя, власного покликання, любові й милосердя Бога в історії власного життя, попри пізнання своєї слабкості та гріховності, активно відповідають на заклик Церкви, вслуховуючись в усі її проблеми. Вони беруть участь у житті Церкви, проголошуючи катехези і запрошуючи парафіян на них особисто. У спільнотах брати відкривають дані їм Богом харизми: наприклад, покликання до подружжя, прийняття чергового життя, служіння спільноті, братам, покликання до пресвітерату. На Неокатехуменальній Дорозі зродилась ідея місійних семінарій. Перша така семінарія постала 1988 року в Римі, а нині в усьому світі існує 57 семінарій Redemptoris Mater, де клірики готуються до священства.

Господь покликав нас, аби ми увійшли на дорогу навернення, через яку Він дозволяє нам у післяхрещальному катехуменаті відкрити величезні багатства нашої віри. В цьому катехуменаті поволі, етап за етапом, ступінь за ступенем, ми можемо дійти аж до вод вічного оновлення, а хрещення, якого нам уділила Церква, може стати через наше сприйняття таїнством спасіння і доброю новиною для людства. З катехуменатом у центрі парафіяльного душпастирства відкривається шлях християнської ініціації, яка дає початок душпастирству євангелізації дорослих, народжуючи до віри багатьох наших братів, які сьогодні живуть “християнством звичаїв”, і даючи людям, які живуть у секуляризованому світі, змогу зустрічі з Господом нашим, Ісусом, через християнські спільноти, які зріло переживають свою віру: через любов у хресному вимірі та досконалу єдність.