У католицькій Церкві латинського обряду переживаємо сьогодні першу неділю великого посту. Євангелія, яку чуємо в цей день в храмах під час Божої Служби, розповідає про сорокаденний піст Ісуса в пустелі, де Він був спокушувний дияволом. Ця внутрішня боротьба, яку пережив Ісус триває в людях усіх віків. Однак, ми не лише є спокушувані, ми іноді займаємо місце спокусника Бога. Коли це відбувається?
Про це нам говорить Слово Бога. Тож послухаймо уважно уривок Євангелії від св. Матея.
Того часу Дух повів Ісуса в пустелю, аби диявол Його випробовував. І Він, постивши сорок днів та сорок ночей, зрештою зголоднів. І підійшов до Нього спокусник, і сказав: «Якщо Ти – Син Божий, скажи, щоби це каміння стало хлібом». У відповідь Він сказав: «Написано: “Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст”». Тоді диявол узяв Його до святого міста і поставив на наріжнику храму та й каже: «Якщо Ти – Божий Син, то кинься вниз, адже написано, що cвоїм ангелам звелить, і на руках піднесуть Тебе, щоб Ти не вдарив об камінь ногу свою. Відповів йому Ісус: «Ще написано: “Не спокушатимеш Господа, Бога свого”».Знову бере Його диявол на дуже високу гору, показує Йому всі царства світу та їхню славу й каже: «Усе це дам Тобі, якщо, впавши ниць, поклонишся мені».Тоді Ісус відказує йому: «Іди геть, сатано! Адже написано: “Господеві, Богу своєму, поклонятимешся і Йому єдиному служитимеш!”». Тоді залишив Його диявол; і ось ангели приступили й служили Йому
Подія спокушування Ісуса відбувається після Його хрещення в Йордані. Там Святий Дух зійшов у вигляді голуба на Ісуса, немов помазуючи Його на Месію та доручаючи Йому завдання спасіння людства. Цей же Дух веде Ісуса в пустелю, де Він на початку своєї діяльності переживає внутрішню боротьбу проти диявола, який хоче відвести Його від виконання завдання.
Євангелист говорить про 3 спокуси, якими диявол спокушав Ісуса в пустелі. Слова першої із них звучать: Якщо Ти – Син Божий, скажи, щоби це каміння стало хлібом. Подібні слова почуємо також під хрестом від тих, що насміхалися з Господа: Якщо Ти – Син Божий, зійди но з хреста. Тут глузування та спокуса є змішані з собою: якщо хочеш бути вірогідним, якщо хочеш, щоб усі пішли за тобою, доведи це своїми вчинками. На протязі цілого свого життя Ісус зустрічатиметься з закидом, що не показав достатньо ким є, що мусить доконати великого чуда, яке розсіє усілякі сумніви. А чи не керуємо ми такий самий докір до Бога та Його Церкви? Якщо Ти, Боже, дійсно є, покажись. Мусиш нам виразно довести, що Ти існуєш.
Скажи, щоби це каміння стало хлібом. Диявол спокушає Ісуса, щоб довів свою тотожність, заспокоюючи свій голод після довгого посту. Можна, однак, розуміти цю спокусу ширше. Під час мандрівки Вибраного народу пустелею до Обіцяної землі, Бог годував людей хлібом з неба, манною. Народ бачив у цьому знак, що звіщав прихід месіанських часів. Коли прийде Месія, Він повинен влаштувати бенкет і запросити всіх на нього. Скажи, щоби це каміння стало хлібом. Іншими словами: Елімінуй голод, дай усім хліба, розв’яжи усі економічні проблеми, а тоді всі увірують в Тебе та підуть за Тобою. Інакше, Ти не можеш називатися Спасителем… Це були спокуси диявола, але це є також докори людини Богові на протязі усіх віків історії.
У відповідь Він сказав: «Написано: “Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст”. Ісусові не байдуже людське страждання, голод. Виразом цього було чудо розмноження хліба для кількох тисяч людей. Однак Господь вказує на ієрархію, в якій Бог має бути на першому місці. Де це не виконується, там зникає справедливість і турбота про терплячу людину. Де Бога вважають за другорядного, якого можна час від часу, або ж на постійно відставити на сторону, з огляду на інші важливіші речі, там руйнуються власне ті, здавалося б важливіші, речі. Йдеться про першість Бога. Історії не можна упорядковувати відкидаючи Бога, будуючи лише структури матеріальні. Якщо серце людини не є добрим, тоді ніщо інше не може стати добрим. А доброта серця може походити лише від Того, який є Добротою – Бога. Не самим хлібом живемо, але передусім послухом Божому Слову. Тоді, коли цей послух буде в нашому житті, появиться спосіб мислення, здібний усім достачити хліба.
Перейдімо до другої спокуси. Диявол використовує слова Псалму 91. Повівши Ісуса на край храмового даху сказав Йому: Тоді диявол узяв Його до святого міста і поставив на наріжнику храму та й каже: «Якщо Ти – Божий Син, то кинься вниз, адже написано, що cвоїм ангелам звелить, і на руках піднесуть Тебе, щоб Ти не вдарив об камінь ногу свою. На цю спокусу Ісус відповідає також словами Святого Письма, які походять з книги Второзаконня: Не спокушатимеш Господа, Бога свого. У книзі Второзаконня ці слова є алюзією до події на пустелі, де ізраїльському народові загрожувала небезпека смерті від спраги. Появляється бунт скерований проти Мойсея, який стається бунтом проти Бога. Цей бунт проти Бога Біблія так описує: Спокушали Господа словами: “Чи є Господь між нами, чи нема?”. Тобто у третій спокусі йдеться про те, що Бога потрібно випробувати, так як це робиться з товарами. Якщо Він не виконає слів обітниці з Псалма, то це означає, що Він не є Богом. Якщо ж виконає, всі підуть за Ним. Однак, Бога не може знайти людська гордість, яка чинить Його предметом і ставить Йому лабораторні умови. Чи не спокушуємо ми іноді Бога в подібний спосіб? Якщо Ти є Богом, якщо хочеш, щоб я вірив у Тебе, вчини те про що я Тебе прошу, доведи своє Божество. Хто так думає, той чинить себе Богом і принижує цим самим не лише Бога, але також світ і самого себе.
У третій спокусі Диявол веде Ісуса на високу гору. Показує Йому усі царства світу і пропонує Йому панування над цілим світом. Диявол немов говорить до Ісуса: Чи Ти як Месія не маєш бути царем світу, який усю землю з’єднає в одному великому царстві миру та добробуту?
Так, Христос є Царем світу, однак Його царювання відрізняється від земного. Після воскресіння Христос збере учнів на горі , промовляючи: Дана мені всяка влада на небі й на землі (Мт 28, 18). Господь має повну владу: на небі і на землі. Має цю владу як воскреслий, а це означає, що у цій владі присутній Хрест, Смерть, гора Голгофа, самотність. Царство Христа є іншим ніж царства цієї землі і їх розкіш, про які говорить диявол.
В Євангелії Ісус нам пояснює на чому полягає його панування. Знаємо цей уривок, коли Петро від імені учнів визнав свою віру в Ісуса як Месію. Господь відразу пояснює, що поняття Месії потрібно розуміти згідно з повчанням пророків. Що Його влада це не світська влада, але Хрест. Петро розумів це інакше, тому докоряв Господу: Це хай не станеться з тобою! Рішуча відповідь Христа на поновлене спокушання: Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське
На протязі віків історії Церкви постійно поверталася спокуса зміцнення віри за допомогою влади. Однак, це завжди призводило до негативних наслідків. Боротьбу про свободу Церкви, боротьбу про те, щоб Царство Христа не ототожнювати з політикою, треба вести постійно. Бо ціна, яку платиться за з’єднання віри з політичною владою, завжди веде до того, що віра служить владі та приймає її вимагання.
Сьогодні новим обличчям цієї спокуси є показування християнства як рецепта на розвиток і загальний добробут усіх. Спокуса появляється у вигляді запитання: Якщо Ісус не приніс нам загального матеріального добробуту, не збудував кращого світу, то на чому полягала Його месіанська місія? Відповідь є проста: Він приніс нам Бога! Бога, якого обличчя поволі відкривалося, починаючи від Авраама, через Мойсея і пророків. Приніс Бога: тепер знаємо Його обличчя, тепер можемо Його закликати. Знаємо дорогу, якою мають іти люди на цьому світі. Знаємо правду нашого «звідки?» і «куди?». Дав нам віру, надію та любов. Якщо вважаємо, що це мало, то лише через затверділе серце. Влада Бога є тихою на цьому світі, однак це є влада дійсна і тривала. Царства цього світу, які диявол показував Христу проминули, а слава Христа, покірна і готова страждати, слава Його любові, Його Царство не проминуло і не промине. Воно росте в тих, які хочуть бути Його учнями, які отримують хрещення в ім’я Триєдиного Бога та зберігають Його заповіді.
Сорокаденний піст Ісуса в пустелі ліг в основу Великого посту, який триває сорок днів. Піст Спасителя пов’язаний також із сорокаденним постом пророка Іллі і сорокарічною подорожжю вибраного народу пустелею. Подібно як Мойсей перед отриманням таблиць десяти Божих Заповідей, подібно як Ілля, перш ніж зустрів Бога на горі Хорив, так і Ісус, молячись і постивши, готувався до своєї місії, якої початком було важке зіткнення із спокусником.
Ми можемо себе запитати, яку вартість і який сенс має для нас, християн, відмовлення від чогось, що саме в собі добре і дозволяє нам жити. Святе Письмо і вся християнська традиція навчають, що піст допомагає уникати гріха і цього всього, що до нього провадить. Тому також в історії спасіння багато разів ми знаходимо заохочення, щоб постити. Вже на перших сторінках Святого Письма Бог наказує людині, щоб не їв забороненого плоду: Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: “З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш”. (Бут 2, 16-17).
Зваживши на те, що всі ми обтяжені гріхом і його наслідками, піст є нам даний як засіб, що допомагає відновити приязнь з Богом. Так зробив Езра перед поверненням з вигнання до Землі Обіцяної, заохочуючи зібраний народ до посту «щоб упокоритись перед Богом нашим» (Езр 8, 21). Всемогутній вислухав їх молитви а також забезпечив свою прихильність і опіку. Подібно було з жителями Ніневії, які послухали заклику Йони до покаяння і на знак цього оголосили піст, кажучи: Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо? Також тоді Бог побачив їх вчинки і роздумався щодо лиха, яке погрожував вчинити.
У Новому Завіті Ісус показує глибоку причину посту. Справжній піст – це виконання волі Небесного Отця. Він сам дає цього приклад, відповідаючи сатані, після 40 днів, проведених на пустелі, що не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст. Метою справжнього посту є отже споживання «справжньої поживи», якою є виконання волі Отця. Оскільки отже Адам не послухався наказу Бога, щоб «не споживати плоду з дерева пізнання добра і зла», людина, віруюча через піст, прагне з покорою довіритись Богові, довіряючи Його доброті та милосердю.
Здається, що в нинішніх часах трохи зменшилося духовне значення практики посту. В культурі, у якій домінує пошук матеріального добробуту, піст став радше терапевтичним засобом, що допомагає в догляді власного тіла. Піст дійсно може служити хорошій фізичній формі, але для людей віруючих, становить в першу чергу «терапію», що допомагає лікувати все те, що робить неможливим виконання Божої волі. Через піст і молитву ми дозволяємо, щоб Господь приходив і заспокоював найбільший голод, якого ми досвідчуємо в нашому нутрі: голод Бога.
Водночас піст допомагає нам усвідомити собі, в якій ситуації живе сьогодні багато наших братів. У Першому посланні святий Йоан пише: Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? (3, 17). Добровільний піст допомагає нам наслідувати стиль Доброго Самарянина, який похиляється над страждаючим братом і спішить йому з допомогою. Наш вільний вибір, яким є відмовлення від чогось, щоб допомогти іншим, в конкретний спосіб показує, що ближні, які переживають труднощі не є нам чужими.
Отже, піст є цінною аскетичною практикою, духовною зброєю в боротьбі з гріхом та власним егоїзмом. Добровільне відмовлення від приємності, якою є їжа, і від інших матеріальних благ допомагає учневі Христа панувати над іншими видами голоду ослабленої первородним гріхом натури, якого негативні наслідки позначаються на всій індивідуальності людини.
Хай отже великопісні практики такі як інтенсивніша молитва, піст, роздуми над Божим Словом, таїнство покаяння, вчинки милосердя послужать кожній сім’ї і кожній християнській спільноті до віддалення всього, що розсіює дух, і поглиблення того, що годує душу, відкриваючи її на любов Бога і ближнього.
Залишити відповідь