1285 Разом із Хрещенням і Євхаристією таїнство Миропомазання (Конфірмації) становить сукупність «таїнств християнського втаємничення», єдність якої повинна бути збережена. Отже, треба пояснити вірним, що прийняття цього таїнства необхідне для доповнення благодаті Хрещення (Пор. Римський Ритуал, Чин Миропомазання, І.). Справді, через «таїнство Миропомазання зв’язок охрещених із Церквою стає досконалішим, вони збагачуються особливою силою Святого Духа і зобов’язані сильніше поширювати і захищати віру словом і . ділом як справжні свідки Христа» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 11: пор. Римський Ритуал, Чин Миропомазання, 2.).
І. Миропомазання в Ікономії спасіння
1286 У Старому Завіті пророки заповідали, що Дух Господній спочине на очікуваному Месії (Пор. Іс. 11, 2.), даючи Йому місію спасіння (Пор. Лк. 4, 16-22; Іс. 61, 1.). Сходження Святого Духа на Ісуса, коли Іван хрестив Його, було знаком, що саме Він є Тим, Хто повинен був прийти, що Він є Месією, Сином Божим (Пор. Мт. З, 13-17; Iв. 1, 33-34.). Він зачатий від Святого Духа, і все Його життя і місія сповнюються у цілковитій спільності зі Святим Духом, Якого Отець Йому дає «не мірою» (Iв. 3,34).
1287 Проте ця повнота Духа не повинна залишатися лише участю Месії, а має бути уділена всьому месіанському народові (Пор. Єз. 36, 25-27; Йоіл 3, 1-2.). Неодноразово Христос обіцяв це вилиття Духа (Пор Лк 12, 12; Iв. З, 5-8; 7, 37-39; 16, 7-15; Ді. 1, 8.), і цю обітницю Він здійснив насамперед у день Пасхи (Iв. 20,22), а згодом – більш велично – у день П’ятдесятниці (Пор. Ді. 2, 1-4.). Наповнені Святим Духом, апостоли починають проголошувати «величні діла Божі» (Ді. 2,11), а Петро говорить, що це вилиття Духа є знаком месіанських часів (Пор. Ді. 2, 17-18.). Ті, хто тоді повірив проповіді апостолів й охрестився, своєю чергою отримали дар Святого Духа (Пор. Ді. 2, 38.).
1288 «Від цього часу апостоли, щоб виконати волю Христа, уділяли новоохрещеним через покладання рук дар Святого Духа, Який доповнював благодать Хрещення (Пор. Ді. 8, 15-17; 19, 5-6.). Тому в Посланні до Євреїв серед інших елементів першої християнської науки бачимо і вчення про Хрещення й про покладання рук (Пор. Євр, 6, 2.). Покладання рук справедливо визнається християнською традицією початком таїнства Миропомазання, яка певним способом увічнює в Церкві благодать П’ятдесятниці» (Павло VI, Апост. конст. « Divinae consortium naturae ».).
1289 Для кращого вираження дару Святого Духа до покладення рук дуже швидко додалося помазання пахучою олією (миром). Це помазання пояснює назву «християнин», яка означає «помазаник», і бере свій початок від помазання Самого Христа, «Якого Бог помазав Святим Духом» (Ді. 10,38). Цей обряд помазання зберігся до нашого часу як на Сході, так і на Заході. Тому на Сході це таїнство називають Миропомазанням. На Заході назва Конфірмація (тобто «скріплення, підтвердження») означає, що це таїнство одночасно підтверджує таїнство Хрещення і скріплює благодать Хрещення.
Дві традиції: Схід і Захід
1290 У перших століттях Миропомазання становить, як правило, один обряд із Хрещенням, творячи, за висловом св. Кипріяна, «подвійне таїнство» (Св. Кипріян Карфагенський, Послання, 73,21.). Поширення практики Хрещення дітей, тим більше у всі пори року, зростання кількості парафій (сільських), що збільшувало єпархії, – усе це не дозволяло єпископові бути присутнім на всіх хрещеннях. На Заході для збереження за єпископом завершення` Хрещення введено часовий інтервал між уділюванням двох таїнств. Схід зберіг єдність двох таїнств так, що Миропомазання уділяє священик, який хрестить. Але він може здійснити це лише «миром», освяченим єпископом (Пор. Кодекс канонів Східних Церков, кан. 695, § 1; 696, § 1.).
1291 Розвиткові західної практики сприяв один звичай Римської Церкви. Там існувало подвійне помазання святим миром після Хрещення: перше виконував священик над новоохрещеним під час виходу з купелі Хрещення, і воно доповнювалось другим помазанням, що його здійснював єпископ на чолі кожного новоохрещеного (Пор. Св. Іполит Римський, Апостольська традиція, 21.). Перше помазання святим єлеєм, дане священиком, залишилося пов’язаним з обрядом Хрещення; воно означає участь охрещеного у священичій, пророчій і царській місії Христа. Коли Хрещення уділяється дорослому, то існує тільки одне помазання після Хрещення – Миропомазання.
1292 Практика Східних Церков більше підкреслює єдність християнського втаємничення. Практика Латинської Церкви чіткіше виражає спільність нового християнина зі своїм єпископом, гарантом і слугою єдності своєї Церкви, її католицькості й апостольськості, і, тим самим, зв’язок із апостольськими печатками Христової Церкви.
II. Знаки й обряди Миропомазання
1293 В обряді цього таїнства слід розглянути знак помазання і те, що помазання означає й витискає: духовну печать.
Помазання у біблійній та давній символіці має багато значень; олія с символом багатства (Пор. Втор. 11, 14.) і радості (Пор, Пс. 23, 5; 104, 15), вона очищає (помазання до і після купелі), вона сприяє гнучкості (помазання атлетів і борців); вона є знаком оздоровлення, бо пом’якшує синці і поранення (Пор, Іc. 1, 6; Лк. 10, 34.) і спричиняє блиск краси, здоров’я і сили.
1294 Усі ці символічні значення помазання олією можна знайти в сакраментальному житті. Помазання олією оглашенних перед Хрещенням означає очищення і зміцнення; помазання хворих символізує оздоровлення й розраду. Помазання святим миром після Хрещення, під час Миропомазання і Рукоположення є знаком посвячення. Через Миропомазання християни, тобто помазані, беруть глибшу участь у місії Ісуса Христа і в повноті Святого Духа, Яким Він сповнений, щоб усе їхнє життя виділяло «пахощі Христові» (Пор. 2 Кор. 2, 15.).
1295 Через це помазання миропомазаний отримує «знак» – печать Святого Духа. Печать є символом особи (Пор. Бут, 38, 18; П. п. 8,6.), знаком її авторитету (Пoр. Бут. 41,42.), її володіння річчю (Пор. Втор. 32, 34.); саме так колись позначали воїнів печаттю їхнього начальника, а рабів – печаттю їхнього пана; печать підтверджує правдивість правового акту (Пор. 1 Цар, 21.8.), або документа (Пор. Єр, 32, 10.) і гарантує у певних випадках його таємність (Пор, Іс. 29, 11).
1296 Христос Сам про Себе каже, що Отець позначив Його Своєю печаттю (Пор. Ів. 6, 27.). Християнин також позначений печаттю: «Той же, хто утверджує нас із вами во Христі і хто помазав нас, то Бог, Який поклав на нас Свою печать і дав у наші серця завдаток Духа» (2 Кор. 1, 21-22) (Пор. Еф, 1. 13; 4, 30.). Ця печать Святого Духа означає цілковиту належність до Христа і вічне служіння Йому, а також обітницю Божої опіки в часі великих есхатологічних випробувань (Пор. Од. 7, 2-3; 9, 4; Єз. 9, 4-6.).
Чин уділювання Миропомазання
1297 Важливим моментом, який випереджує Миропомазання і який певною мірою становить його частину, є освячення святого мира. Єпископ у Великий Четвер під час особливої Служби Божої того дня освячує миро для всієї своєї єпархії. У Східних Церквах таке освячення навіть закріплене за Патріархом:
Антіохійська літургія виражає епіклезу освячення святого мира так: «[Отче (…) зішли Твого Духа Святого] на нас І на цю олію, що є перед нами, й освяти її, щоб вона стала для всіх, що будуть нею помазані і позначені, миром священним, миром священи-чим, миром царським, помазанням радості, одягом світла, плащем спасіння, духовним даром, освяченням душі і тіла, вічним щастям, незгладимою печаттю, щитом віри і міцним шоломом проти усіх діянь противника» (Сирійська літургія, Молитва закликання Святого Духа при освяченні мира, част. І.).
1298 Коли Миропомазання уділяється окремо від Хрещення, як у римському обряді, відправа розпочинається відновленням обітниць Хрещення і визнанням віри тих, хто буде миропомазаний. Так з усією очевидністю виявляється, що Миропомазання є продовженням Хрещення (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит», 71.). Коли хреститься доросла людина, вона безпосередньо отримує Миропомазання і приймає Євхаристійне причастя (Кодекс канонічного права, кан. 866.).
1299 У римському обряді єпископ простирає руки над головами усіх, хто миропомазується; це жест, який від часів апостолів є знаком дару Духа. І єпископ молиться про вилиття Духа:
«Боже Всемогутній, Отче Господа нашого Ісуса Христа, поглянь на цих хрещених, що на них покладаємо руки: Хрещенням Ти їх звільнив від гріха, Ти відродив їх водою і Духом. Як Ти й обіцяв, зішли на них Духа Святого; дай їм у повноті Духа, Який зійшов на Твого Сина Ісуса: духа мудрості й розуму, духа ради і сили, духа знання і синівської любові; наповни їх духом страху Божого. Через Христа, Господа нашого» (Римський Ритуал, Чин Миропомазання, 25.).
1300 Потім настає суттєва частина таїнства. У латинському обряді «таїнство Конфірмації уділяється через помазання чола миром під час покладання рук і словами: «Прийми печать дару Святого Духа» (Павло VI, Аттост. конст. «Divinae consortium naturae ».). У Східних Церквах Візантійського обряду помазання миром відбувається після молитви епіклези на найважливіших частинах тіла: чолі, очах, носі, вухах, губах, грудях, спині, руках, ногах, і при помазанні мовиться: «Печать дару Святого Духа» (Візантійська літургія, Чин Миропомазання, част. І.).
1301 Поцілунок миру, який завершує обряд таїнства, означає і виявляє церковну спільність з єпископом та всіма вірними (Пор. св. Іполит Римський, Апостольська традиція, 21.).
III. Наслідки Миропомазання
1302 3 відправи випливає, що наслідком Миропомазання є повне вилиття Святого Духа, як воно було колись дане апостолам у день П’ятдесятниці.
1303 Миропомазання, завдяки цьому, спричинює зростання і поглиблення благодаті Хрещення:
– воно вкорінює нас глибше у Божому усиновленні, так що можемо говорити: «Авва, Отче!» (Рим. 8,15);
– тісніше єднає нас із Христом;
– збільшує в нас дари Святого Духа;
– робить досконалішим наш зв’язок із Церквою (Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 11.);
– дає нам, як справжнім свідкам Христа, особливу силу Святого Духа для поширення і захисту віри словом і діями, щоб мужньо сповідувати ім’я Христове і ніколи не соромитися Хреста (Пор. Флорентійський Собор: DS 1319; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 11, 12): «Пригадай собі, що ти отримав духовну печать, Духа мудрості й розуму, Духа поради і сили, Духа пізнання і побожності, Духа страху Господнього, і бережи те, що ти отримав. Бог Отець позначив тебе Своїм знаком, Христос Господь зміцнив тебе і вклав у твоє серце завдаток Духа» (Св. Амвросій, Про таїнства, 7, 42.).
1304 Миропомазання, як і Хрещення, завершенням якого воно є, уділяється лише один раз. Миропомазання витискає в душі незгладиму духовну печать («характер») (Пор. Тридентський Собор: DS 1609.), який є знаком того, що Ісус Христос позначив християнина печаттю Свого Духа, одягнувши його силою з висоти, щоб він став свідком Його (Пор. Лк. 24, 48-49.).
1305 «Печать» удосконалює загальне священство вірних, отримане у Хрещенні, і «миропомазаний отримує силу визнавати Христову віру публічно, наче з обов’язку (quasi ex officio)» (Св. Тома АквІнський, Сума теології, 3, 72, 5 аd 2.).
IV. Хто може прийняти це таїнство?
1306 Кожен охрещений, але ще не миропомазаний, може і повинен прийняти таїнство Миропомазання (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 889, § 1.). Оскільки Хрещення, Миропомазання і Євхаристія творять єдність, то звідси випливає, що «вірні мають обов’язок прийняти це таїнство у відповідний час» (Кодекс канонічного права, кан. 890.), бо хоч без Миропомазання і Євхаристії таїнство Хрещення правочинне і дієве, християнське втаємничення залишається незавершеним.
1307 Латинська традиція упродовж століть вважає «вік розсудливості» відповідним часом для отримання Миропомазання. У небезпеці смерті треба мир о помазувати дітей, навіть якщо вони ще не досягли віку розсудливості (Кодекс канонічного права, кан. 891; 883,3.).
1308 Якщо іноді про Миропомазання говориться, як про «таїнство християнської зрілості», не слід, однак, плутати зрілого віку віри з дорослим віком природного розвитку, а також не забувати, що ласка Хрещення є ласкою дарового й незаслуженого обрання, яка не потребує «підтвердження», щоб стати ефективною. Св. Тома нагадує про це:
«Вік тіла не визначає віку душі. Так, навіть у дитинстві людина може досягти зрілості духовного віку, про яку сказано в Книзі Мудрості (4,8): «Чесна старість – не в довголітті і не міряється числом років». Саме так багато дітей завдяки силі Святого Духа, яку вони отримали, мужньо боролися за Христа аж до крові» (Св. Тома аквінський, Сума теології, 3, 72, 8 аd 2.).
1309 Підготування до Миропомазання повинно привести християнина до тіснішого єднання з Христом, до живішої близькості зі Святим Духом, з Його дією, дарами й натхненнями, щоб він міг краще виконати апостольську відповідальність християнського життя. Через це катехизація перед Миропомазанням намагатиметься пробудити відчуття належності до Церкви Ісуса Христа – як до Вселенської Церкви, так і до парафіяльної спільноти. Остання несе особливу відповідальність за приготування кандидатів до Миропомазання (Пор. Римський Ритуал, Чин Миропомазання, 3.).
1310 Щоб прийняти Миропомазання, треба перебувати в стані благодаті. Слід прийняти таїнство Покаяння, щоб очиститися для прийняття дару Святого Духа. Наполегливішою молитвою треба приготуватися до покірного й відкритого прийняття сили і ласк Святого Духа (Пор. Ді. 1, 14.).
1311 Для Миропомазання, як і для Хрещення, кандидати повинні шукати духовної допомоги хресних батьків. Доречно, щоб ними були ті самі, що й для Хрещення, аби виразно підкреслити єдність обох таїнств (Пор. Римський Ритуал, Чин Миропомазання, 5; б; Кодекс канонічного права, кан. 893, §§1-2.).
V. Служитель Миропомазання
1312 Первісним служителем (minister originarius) Миропомазання є єпископ (II Ватиканський Собор, Догм, кояст. «Lumen gentium», 26.).
На Сході звичайно той священик, що хрестить, уділяє безпосередньо і Миропомазання під час тієї самої відправи. Але він чинить це святим миром, освяченим Патріархом або Єпископом, що виражає апостольську єдність Церкви, зв’язки з якою зміцнені таїнством Миропомазання. У Латинській Церкві використовується така ж процедура при Хрещенні дорослих або коли до повної єдності з Церквою приймається охрещений з іншої християнської спільноти, у якій немає правочинного таїнства Миропомазанн (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 883, § 2.).
1313 У латинському обряді звичайним служителем Миропомазання є єпископ (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 882.). Хоч з поважних причин єпископ може дозволити священикам уділяти Миропомазання (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 884, § 2.), все-таки слід, з огляду на значення таїнства, щоб він сам її уділяв, не забуваючи, що саме з цієї причини відправа Миропомазання була віддалена в часі від Хрещення. Єпископи – наступники апостолів, вони отримали повноту таїнства Рукоположення. Уділювання ними таїнства Миропомазання ясно означає, що його наслідком є тісніше з’єднання тих, хто його приймає, з Церквою, з її апостольським початком та з її місією свідчити про Христа.
1314 Якщо християнинові загрожує небезпека смерті, то кожний Ізо? священик може уділити йому Миропомазання (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 883, § 3.). Церква прагне того, щоб ніхто з її дітей, навіть найменших, не зійшов з цього світу, не будучи збагачений Святим Духом через дар повноти Христа.
КОРОТКО
1315 «Довідавшись, що Самарія прийняла Слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім’я Господа Ісуса. Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Святого Духа» (Ді. 8,14-17).
1316 Миропомазання завершує благодать Хрещення; воно є таїнством, яке дає Духа Святого, щоб глибше вкоренити нас у Божому синівстві, міцніше поєднати з Христом, зміцнити наш зв’язок із Церквою, більше залучити нас до її місії і допомогти у свідченні про християнську віру словом, яке супроводять діла.
1317 Миропомазання, як і Хрещення, витискає в душі християнина духовний знак, або незгладимий «характер»; тому можна прийняти це таїнство лише один раз у житті.
1318 На Сході це таїнство уділяють відразу після Хрещення; за ним іде участь у Євхаристії – традиція, яка підкреслює єдність трьох таїнств християнського втаємничення. У Латинській Церкві таїнство Миропомазання вділяють після досягнення віку розсудливості і, як звичайно, здійснення його зберігається за єпископом, виражаючи таким чином, що Миропомазання зміцнює зв’язок із Церквою.
1319 Той, хто має прийняти Миропомазання, досягнувши віку розсудливості, повинен скласти визнання віри, бути у стані благодаті, мати намір прийняти таїнство і бути готовим взяти на себе роль учня і свідка Христа в церковній спільноті і в світських заняттях.
1320 Істотним обрядом Миропомазання є помазання святим миром чола охрещеного (а на Сході – й інших частин тіла) з покладенням рук служителя і словами: «Прийми печать дару Святого Духа» -у римському обряді; «Печать дару Святого Духа» – у візантійському обряді.
1321 Коли Миропомазання вділяється окремо від Хрещення, то його зв’язок із Хрещенням виражається, поряд з іншим, відновленням обітниць Хрещення. Уділення Миропомазання під час відправи Євхаристії підкреслює єдність таїнств християнського втаємничення.
Залишити відповідь