Катехизм Католицької Церкви про таїнства

1114    «Дотримуючись вчення Святого Письма, апостольської Традиції (…) та одноголосної думки Отців» (Тридентський Собор: DS 1600), ми визнаємо, що «таїнства Нового Закону всі були встановлені Господом нашим Ісусом Христом» (Тридентський Собор: DS 1601.)
1115    Слова і вчинки Ісуса протягом Його прихованого від світу – життя та Його публічної місії були вже спасенними. Вони випереджали силу Його Пасхального таїнства. Вони проголошували й готували те, що Він мав дати Церкві, коли все буде сповнене. Містерії життя Христа є підставою того, що сьогодні через служителів Своєї Церкви Христос уділяє у святих таїнствах, бо «те, що було явним у нашому Спасителеві, перейшло до Його містерій» (Св. Лев Великий, Проповіді, 74, 2.).
1116    Будучи «силами, які виходять» із завжди живого і оживляючого Тіла Ісуса (Пор. Лк. 5, 17; 6, 19; 8, 46.), та діяннями Святого Духа в Христовому Тілі, яким є Церква, святі таїнства є «архитворами Бога» в Новому і вічному Союзі.

II. Таїнства Церкви

1117    3 допомогою Святого Духа, Який її наставляє «на всю правду» (Iв. 16,13), Церква як вірна управителька Божих містерій поступово пізнавала цей скарб, отриманий від Христа, й уточнювала спосіб його «розподілу», як вона це вчинила з каноном Святого Письма і віровченням  (Пор. Мт. 13, 52; 1 Кор. 4, 1.). Таким чином, Церква впродовж століть визнала, що серед її літургійних відправ є сім, які у прямому значенні слова є таїнствами, установленими Господом.
1118    Святі таїнства є «церковними» у подвійному значенні, бо вони – таїнства «через Церкву» і «для Церкви». Вони є «через Церкву» (Св. Августин, Про Боже місто, 22,17; Св. Тома Аквінський, Сума теолог», З, 64, 2, аd 3.), бо вона сама є таїнством дії Христа, Який діє в ній через послання Святого Духа. Вони є теж «для Церкви», оскільки є «таїнствами, які будують Церкву», вони являють і вділяють людям – особливо у Євхаристії – таїнство співпричастя Бога-Любові, Одного у Трьох Особах.
1119    Церква, утворюючи з Христом-Головою «наче одну єдину містичну особу» (Пій XII, Енц. «Муstісі Соrроrіs».), діє в таїнствах як «органічно сконструйована священича спільнота» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11.): через Хрещення і Миропомазання священичий народ є здатним відправляти літургію; з іншого боку, деякі вірні, «які прийняли священне Рукоположення, установлені в імені Христа пасти Церкву словом і благодаттю Божою» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11..)
1120    Це Рукоположене служіння, або «службове священство» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 10.) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння, довірена Отцем Своєму втіленому Синові, була передана апостолам, а через них – їхнім наступникам: вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі (in persona Eius) (Пор. Iв. 20, 21-23; Лк. 24, 47; Мт. 28, 18-20). У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв’язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос, джерело й основа святих таїнств.
1121    Три святі таїнства – Хрещення, Миропомазання і Рукоположення – крім того, що уділяють ласку, витискають також сакраментальну печать (лат. charakter), через яку християнин є учасником у священстві Христа і стає частиною Церкви, відповідно до свого стану і функцій, які він виконує. Таке уподібнення до Христа і Церкви, здійснене через Духа, є незнищенним (Тридентський Собор: DS 1609), воно завжди залишається у християнина як позитивна диспозиція до прийняття благодаті, як обітниця і запевнення Божої опіки, як покликання до Божого культу і до служіння Церкві. Отже, ці святі таїнства ніколи не можуть бути повторені.

III. Таїнства віри

1122    Христос послав Своїх апостолів, щоб «у Його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам» (Лк. 24,47). «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28,19). Місія хрестити, отже, є сакраментальною місією, і міститься в наказі проповідувати Євангеліє тому, що святе таїнство підготовлене Словом Божим і вірою, яка є згодою на це Слово: «Народ Божий збирається в одне передусім Словом Бога Живого (…). Проголошення Слова необхідне для самого сакраментального служіння, бо йдеться про таїнства віри, а віра потребує Слова, щоб народитися і живитися (II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis », 4.).
1123    «Мета святих таїнств – освячувати людей, будувати Тіло Христове і, врешті, віддавати шану Богові; але, як знаки, вони також повинні навчати. Святі таїнства не тільки припускають віру, але ще її годують словами і діями, зміцнюють і виражають; тому їх називають таїнствами віри» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит », 59.).
1124    Віра Церкви випереджує віру окремого християнина, який запрошений до неї приєднатися. Коли Церква відправляє святі таїнства, вона визнає віру, отриману від апостолів. Звідси старовинне прислів’я: «Lех оrаndі, Lех сrеdепdі» (або «Lеgет сrеdепdі lех stаtиаt sиррlісапdі», за Проспером Аквітанським [V ст.]) (Проспер Аквітанський, Послання, гл. 8: DS 246.). «Закон молитви є законом віри»: Церква вірує так, як молиться. 78    Літургія є складовою частиною святої і живої Традиції (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum » 8.).
1125    Тому ніякий сакраментальний обряд не може бути зміненим чи довільно переробленим з волі священнослужителя чи спільноти. Навіть найвища влада у Церкві не може змінити літургію за своїм бажанням, лише може це чинити у послусі віри і в релігійній повазі до літургійного таїнства.
1126    Зрештою, позаяк таїнства виражають і розвивають спільність віри у Церкві, тому закон молитви (lех оrапdі) є одним з головних критеріїв діалогу, який намагається відновити єдність християн (Пор. II Ватиканський Собор, Декр. «Unitatis redintegratio», 2; 15.).

IV. Таїнства спасіння

1127    Гідно здійснювані у вірі святі таїнства дарують благодать, яку вони знаменують (Пор. Тридентський Собор: DS 1605 і 1606). Вони дієві, бо в них діє Сам Христос: це Він хрестить, це Він діє у святих таїнствах, щоб уділити благодать, яку таїнство знаменує. Отець завжди вислуховує благання Церкви Свого Сина, яка в Епіклезі кожного таїнства виражає свою віру в силу Духа. Як вогонь змінює все, до чого торкається, так і Святий Дух змінює в Боже Життя те, що піддається Його силі.
1128    Саме в цьому полягає зміст твердження Церкви (Пор. Тридентський Собор: DS 1608.): святі таїнства діють ех ореrе ореrаtо (дослівно: «самим фактом, що дія відбулася»), тобто силою спасенного діла Христа, здійсненого раз і назавжди. Звідси випливає, що «святе таїнство здійснюється не силою праведності людини, яка її уділяє чи приймає, а Божою силою» Св. Тома Аквінський, Сума теології, З, 68, 8.. Після того як святе таїнство уділене згідно з наміром Церкви, сила Христа і Його Духа діє в ньому і через нього, незалежно від особистої святості священнослужителя. Однак плоди святих таїнств залежать також від духовного стану того, хто їх приймає.
1129    Церква навчає, що святі таїнства Нового Союзу необхідні, для спасіння вірних (Пор. Тридентський Собор: DS 1604.). «Сакраментальна благодать» є благодаттю Cвятого Духа, дарованою Христом і властивою для кожного святого таїнства. Дух оздоровлює і перетворює тих, хто Його приймає, уподібнюючи їх до Сина Божого. Плодом сакраментального життя є те, що Дух усиновлення «обожує» (Пор, 2 Пт. 1,4.) вірних, життєво єднаючи їх з Єдиним Сином Божим – Спасителем.

V. Таїнства вічного життя

1130    Церква здійснює таїнство Господа «аж доки Він не прийде», і «Бог буде усім в усьому» (1 Кор. 11,26; 15,28). Від апостольських часів літургія прямує до свого кінця через стогін Духа в 28п Церкві: «Марана та!» (1 Кор. 16,22). Таким чином літургія бере участь у бажанні Ісуса: «Я дуже бажав спожити оцю Пасху з вами (…), аж поки вона не звершиться в Божім Царстві» (Лк. 22, 15-16). У таїнствах Христових Церква отримує вже завдаток своєї спадщини, вона вже є учасницею вічного життя, «чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (Тит. 2,13). «І Дух, і Наречена говорять: «Прийди! (…) Прийди, Господи Ісусе!» (Од. 22,17.20).
Св. Тома так підсумовує різні виміри сакраментального знаку: «Святе таїнство є нагадувальним знаком того, що йому передувало, тобто – страстей Христових; вказівним знаком того, що відбувається у нас через страстІ Христові, а саме – благодаті; І пророчим знаком, який заповідає наперед майбутню Славу» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 60, 3.).

КОРОТКО

1131    Таїнства є дієвими знаками благодаті, установленими Христом і довіреними Церкві, через які нам уділюється Боже життя. Видимі обряди, що ними відправляються таїнства, означають  і здійснюють благодать,  властиву кожному таїнству. Вони приносять плід тим, хто їх приймає з відповідним приготуванням.
1132    Церква здійснює таїнства як священича спільнота, збудована на загальному священстві вірних і на священстві рукоположених служителів.
1133    Святий Дух готує до святих таїнств Словом Божим і вірою, яка приймає Слово у добре приготовлених серцях. Тоді святі таїнства зміцнюють і виражають віру.
1134    Плід сакраментального життя є водночас особистим і церковним. З одного боку, цей плід є для кожного вірного життям для Бога у Христі Ісусі; з іншого – він є для Церкви зростанням у любові й у своїй місії свідчення.