1213 Святе Хрещення є основою всього християнського життя, дверима духовного життя (vitae spiritualis ianua) і дверима, які відчиняють доступ до інших святих таїнств. Через Хрещення ми звільняємося від гріха і відроджуємося як діти Божі, стаємо членами Христа і, вщеплені в Церкву, стаємо учасниками її місії (Пор. Флорентійський Собор: DS 1314; Кодекс канонічного права, кан. 204, § 1; 849; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 675, § 1.): «Хрещення є таїнством відродження через воду у слові» (Римський Катехизм, 2, 2, 5.).
І. Як називається це святе таїнство?
1214 Хрещення називають Варtismus, відповідно до головного обряду, за яким воно здійснюється: baptizare (гр. ?????????) означає «занурювати», «пірнати». «Занурення» у воду символізує поховання оглашенного у смерті Христа, звідки він виходить через воскресіння з Ним (Пор Рим. 6, 3-4, Кол. 2, 12) як «нове створіння» (2 Кор.5,17; Гал. 6,15).
1215 Це таїнство називається також «купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит. 3,5), бо вона означає і здійснює це народження з води і Духа, без якого ніхто «не спроможний увійти в Царство Боже» (Iв. 3,5).
1216 «Ця купіль називається просвіченням, бо хто отримує цю [катехитичну] науку, просвітлюється в дусі умом…» (Юстин, Апології, 1, 61.) Отримавши у Хрещенні Слово, «справжнє світло, що просвітлює кожну людину» (Iв. 1,9), охрещений, «щойно просвітлений» (Євр. 10,32), стає «сином світла» (1 Сол. 5,5) і «світлом» (Еф. 5,8):
Хрещення – «найгарніший і найвеличніший дар Божий (…). Ми його називаємо даром, благодаттю, зануренням, помазанням, просвітленням, одягом нетлінності, купіллю відродження, печаттю і всім, що є найціннішого. Дар – бо дається тим, що нічого не приносять; благодать – бо дається навіть тим, що борги мають; занурення — бо гріх похований у воді; помазання – бо воно є священним і царським (бо їх помазувалося); просвітлення – бо воно є світлом блискучим; одяг – бо прикриває сором наш; купіль — бо обмиває; печать – бо оберігає нас і є знаком Божої влади» (Св. Григорій Назіянзький, Проповіді, 40, 3-4).
II. Хрещення в Ікономії спасіння
Прообрази Хрещення у Старому Союзі
1217 У богослуженні Пасхальної ночі, при благословенні хрещальної води, Церква урочисто згадує визначні події історії спасіння, які вже були прообразами містерії Хрещення:
«Своєю невидимою силою, Господи, Ти твориш чудесні діла через знаки таїнств, і впродовж Історії спасіння Ти багатьма способами підготував воду, щоб вона являла благодать Хрещення» (Римський Мисал, Надвечір’я Пасхи, 42, Благословення хрещальної води.)
1218 Від початку світу вода – це скромне й гарне творіння – є джерелом життя і плідності. Святе Письмо бачить її як таку, що «Дух Божий ширяв» над нею (Пор. Буг. 1, 2.):
«Від початку світу Дух Твій ширяв над водами, щоб вони отримали силу, яка освячує». (Римський Мисал, Надвечір’я Пасхи, 42, Благословення хрещальної води.)
1219 У Ноєвому ковчезі Церква бачила прообраз спасіння через Хрещення. У ньому «мало, тобто вісім душ, урятувалися водою» (1 Пт.3,20):
«У хвилях потопу Ти показав образ відродження, бо вода була кінцем гріха і початком нового життя». (Римський Мисал, Надвечір’я Пасхи, 42, Благословення хрещальної води.)
1220 Якщо джерельна вода символізує життя, то морська вода є символом смерті. Тому вода могла бути прообразом таїнства Хреста. З уваги на цю символіку, Хрещення означає участь у смерті Христа.
1221 Передусім перехід через Червоне море, що є правдивим визволенням Ізраїля з єгипетської неволі, заповідає визволення через Хрещення:
«Ти вчинив, що Авраамові діти перейшли Червоне море по сухому дні моря, щоб народ, звільнений з фараонової неволі, провіщав народ охрещених». (Римський Мисал, Надвечір’я Пасхи, 42, Благословення хрещальної води.)
1222 Врешті, перехід Йордану є прообразом Хрещення, завдяки якому Божий народ отримав для нащадків Авраама дар Обіцяної Землі, яка є образом вічного життя. Обітниця цього благословенного спадку сповнюється у Новому Союзі.
Хрещення Христа
1223 Усі прообрази Старого Союзу знаходять своє завершення в Ісусі Христі. Він розпочинає Своє публічне життя після того, як був охрещений св. Іваном Хрестителем у ріці Йордані (Пор. Мт. З, 13.), а після Свого воскресіння Він передає цю місію апостолам: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28,І9-20; Пор. Мр. 16, 15-16.).
1224 Господь наш добровільно прийняв Хрещення св. Івана, призначене для грішників, щоб «здійснити всяку правду» (Мт. З,15). Цей вчинок Ісуса є виявом Його «применшення» (Флп. 2,7). Дух, який ширяв над водами першого творення, зійшов тоді на Христа, випереджуючи нове творення, і Отець показує Ісуса як Свого «Сина улюбленого» (Мт. 3,16-17).
1225 У Своїй Пасці Христос відкрив усім людям джерело Хрещення. Він уже розповідав про Свої страждання, які Він терпітиме в Єрусалимі, як про «Хрещення», яким Він має хреститись (Мр.10,38) (Пор. Лк. 12, 50.). Кров і вода, які потекли з пробитого боку розп’ятого того Ісуса (Iв. 19,34), є образами Хрещення і Євхаристії, таїнствами нового життя (Пор. 1 Iв. 5,6-8.): відтоді стало можливим «народитися з води та Духа», щоб увійти в Царство Боже (Iв. З, 5).
«Подивись, де ти хрестишся, звідки походить Хрещення, як не від Хреста Христового, зі смерті Христа. Тут усе таїнство: за тебе Він терпів. У Ньому ти відкуплений, у Ньому ти спасенний» (Св. Амвросій, Про таїнства, 2, 2, 6.).
Хрещення в Церкві
1226 Від дня П’ятдесятниці Церква відправляла й уділяла святе Хрещення. Святий Петро проголошує натовпові, зворушеному його проповіддю: «Покайтесь, і нехай кожний із вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа» (Ді. 2, 38). Апостоли і їхні співпрацівники вділяють Хрещення всім, хто вірує в Ісуса: юдеям, що бояться Бога, поганам (Пор. Ді. 2, 41; 8, 12-13; 10, 48; 16, 15). Хрещення завжди пов’язане з вірою: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім», – говорить ув’язнений св. Павло своєму наглядачеві у Филиппах. Далі оповідається: наглядач «тієї години охрестився з усіма своїми» (Ді. 16, 31-33).
1227 За словами св. апостола Павла, через Хрещення віруючий є 790 учасником смерті Христа; він похований і воскресає з Ним:
«Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть Його хрестилися? Ми поховані з Ним через Хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6, 3-4) (Пор. Кол. 2, 12.)
Хрещені «у Христа одягнулися» (Гал. 3,27). Хрещення через Святого Духа є купіллю, що очищує, освячує й виправдовує (Пор. 1 Кор. 6, 11; 12, 13,
1228 Отже, Хрещення є водною купіллю, в якій «нетлінне насіння» Слова Божого дає свій оживляючий результат (Пор. 1 Пт. 1,23; Еф. 5,26.) Св. Августин каже про Хрещення: «Слово з’єднується з матеріальним елементом, і постає таїнство»(Св. Августин, Трактат на Євангеліє від Івана, 80, 3.)
III. Як здійснюється таїнство Хрещення?
Християнське втаємничений
1229 Щоб хтось став християнином, потрібно, ще від апостольських часів, перейти певну дорогу втаємничення, яке складалося з кількох етапів. Цю дорогу можна перейти швидко або повільно, але вона завжди повинна мати в собі кілька істотних елементів: проповідування Слова, прийняття Євангелія, яке приводить до навернення, визнання віри, Хрещення (занурення), вилиття Святого Духа, приступання до євхаристійного Причастя.
1230 Це втаємничення дуже змінювалося в ході століть і залежно від обставин. У перших сторіччях Церкви християнське втаємничення досягло значного розвитку і охоплювало довгий період катехуменату та низку підготовчих обрядів, які літургійно визначали шлях приготування оглашенних і закінчувались уділюванням святих таїнств християнського втаємничення.
1231 Там, де Хрещення дітей стало поширеною і звичною формою уділювання цього таїнства, усе це стало одним обрядом, який містить у собі дуже короткі підготовчі етапи християнського втаємничення. За своєю природою Хрещення дітей вимагає «катехуменату» після Хрещення. Ідеться не лише про потребу навчання після Хрещення, а й про необхідний розквіт благодаті Хрещення зі зростанням особи. Саме тут — місце для катехизи.
1232 Другий Ватиканський Собор відновив для Латинської Церкви «катехуменат дорослих, розділений на декілька етапів» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит», 64.). Обради ці можна знайти в «Чині християнського втаємничення дорослих» (Ordo initiationis christianae adultorum) (1972). Крім того, Собор дозволив, щоб, «крім елементів втаємничення, даних християнською традицією», допускалися на місійних теренах «Інші елементи втаємничення, які вживаються кожним народом, настільки, наскільки вони можуть бути пристосовані до християнського обряду» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит»,. 65; 37 – 40).
1233 Сьогодні у всіх латинських і східних обрядах християнське втаємничення дорослих починається від прийняття їх до катехуменату і досягає своєї найвищої точки в єдиному уділенні трьох таїнств – Хрещення, Миропомазання і Євхаристії (Пор. II Ватиканський Собор, Декр. «Ad gentes», 14; Кодекс канонічного права, кан. 851; 865; 866.). У східних обрядах християнське втаємничення дітей починається від Хрещення, за яким відразу йде Миропомазання і Євхаристія; тимчасом як у римському обряді воно продовжується на кілька років катехизації, щоб завершитися згодом Миропомазанням і Євхаристією – вершиною їх християнського втаємничення. (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 851, 2. 868.)
Містичне значення (містагогія) відправи
1234 Значення і благодать таїнства Хрещення ясно виявляються в обрядах його відправи. Стежачи уважно за рухами і словами цієї відправи, вірні втаємничуються в багатства, які виражаються і здійснюються цим таїнством у кожному новоохрещеному.
1235 Знак Хреста на початку відправи витискає печать Христа на тому, хто Йому належатиме, і виражає благодать відкуплення, яку здобув для нас Христос Своїм Хрестом.
1236 Голошення Слова Божого освітлює об’явлену правду кандидатам та згромадженню і викликає відповідь віри, невіддільну від Хрещення. Таким чином, Хрещення є особливим способом «таїнством віри», позаяк воно є таємничим входом у життя віри.
1237 Оскільки Хрещення означає звільнення від гріха і від спокусника до нього, диявола, тому-то виконується один (або декілька) екзорцизмів над кандидатом. Його помазують олією оглашенних або той, що хрестить, кладе на нього руку, а той виразно зрікається сатани. Так підготовлений, оглашенний може визнати віру Церкви, якій він «передається» через Хрещення (Пор. Рим. 6, 17.).
1238 Вода для Хрещення посвячується молитвою Епіклези (або в ту ж хвилину, або в Пасхальну ніч). Церква просить у Бога, щоб через Його Сина сила Святого Духа зійшла на цю воду, щоб ті, що в ній будуть охрещені, «вродилися з води і Духа» (Iв. З, 5).
1239 Після цього настає суттєвий обряд таїнства: Занурення (Варtіsтиs) у стислому значенні, яке означає і здійснює смерть для гріха і входження в життя Пресвятої Трійці через уподібнення до Пасхального таїнства Христа. Хрещення виконується найбільш промовистим способом: потрійним зануренням у хрещальну воду. Та від давнини його можна уділяти також потрійним поливанням голови кандидата.
1240 У Церкві латинського обряду таке потрійне поливання супроводжується словами служителя: «(Ім’я), я хрещу тебе в ім’я Отця І Сина І Святого Духа». У східних літургіях до поверненого на схід оглашенного священик каже: «Хрещається раб Божий (ім’я) в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь». І під час називання кожної Особи Пресвятої Трійці священик занурює його у воду і піднімає з неї.
1241 Помазання святим миром, пахучою олією, освяченою, єпископом, означає передавання дару Святого Духа новоохрещеному. Він став християнином, тобто «помазаним» Святим Духом, вщепленим у Христа, помазаного на Первосвященика, Пророка і Царя (Пор. Чин Хрещення немовлят, 62.).
1242 У літургії Східних Церков помазання після Хрещення є таїнством Миропомазання. У римській літургії воно заповідає друге помазання святим миром, яке буде дане єпископом: таїнство Миропомазання (Конфірмація), яка, так би мовити, «підтверджує» й завершує хрещальне помазання.
1243 Білий одяг символізує, що охрещений «одягнувся в Христа» (Гал. 3,27) і воскрес із Христом. Свічка, запалена від пасхальної свічки, означає, що Христос осяяв новоохрещеного. У Христі Ізіб охрещені є «світлом світу» (Мт. 5,14). (Пор. Флп. 2, 15.)
Новоохрещений уже є Божою дитиною у Єдиному Сині. Він може 2769 мовити молитву дітей Божих: «Отче Наш».
1244 Перше євхаристійне Причастя. Ставши Божою дитиною, одягнувши весільне вбрання, новоохрещений допущений на «весільний бенкет Агнця», щоб отримати поживу нового життя – Тіло і Кров Христа. Східні Церкви, зберігаючи живу свідомість сукупності трьох святих таїнств християнського втаємничення, причащають усіх новоохрещених і миропомазаних, навіть малих дітей, пригадуючи собі слова Господа: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм» (Мк. 10,14). Церква латинського обряду, яка дає святе Причастя тільки тим, хто досягнув свідомого віку, виражає скерування Хрещення до Євхаристії, коли приводить до жертовника новоохрещену дитину для мовлення молитви «Отче наш».
1245 Урочисте благословення завершує відправу Хрещення. Під час Хрещення немовлят благословення матері займає особливе місце.
IV. Хто може прийняти Хрещення?
1246 «Хрещення може прийняти кожна, і тільки неохрещена людина» (Кодекс канонічного права, кан. 864; Пор. Кодекс канонів Східних Церков, кан. 679.).
Хрещення дорослих
1247 Від початків Церкви Хрещення дорослих відбувається найчастіше там, де недавно проповідувалось Євангеліє. Катехуменат (підготування до Хрещення) у таких випадках займає важливе місце. Як втаємничення у віру і християнське життя, він має завдання сприяти прийняттю Божого дару у Хрещенні, Миропомазанні і Євхаристії.
1248 Катехуменат, або формування катехуменів (оглашенних), має на меті уможливити їм, у відповідь на Божу ініціативу і в єдності з якоюсь церковною спільнотою, досягти зрілості у наверненні і своїй вірі. Йдеться про «формування цілого християнського життя (…), яким учні з’єднані з Христом, своїм Учителем. Оглашенні повинні, отже, бути втаємничені (…) в містерію спасіння і в практику євангельського життя, а через священні обряди, які відправляються у відповідний час, бути введеними в життя віри, богослужіння і любові Божого Народу» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 14; пор. Чин християнського посвячення дорослих, 19 і 98.).
1249 Оглашенні «вже з’єднані з Церквою, вони вже є домочадцями Христа і нерідко вже ведуть життя віри, надії і любові» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 14.). «Мати Церква уже в любові приймає їх як своїх, турбуючись про них» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 14; пор. Кодекс канонічного права, кан. 206; 788.).
Хрещення дітей
1250 Народжуючись у людській природі, що впала в первородний гріх і заплямлена ним, навіть діти потребують нового народження у Хрещенні (Пор. Тридентський Собор: DS 1514), щоб звільнитися від влади темряви і перейти до царства свободи дітей Божих (Пор. Кол. 1, 12-14.), до якого покликані всі люди. У Хрещенні дітей особливо виявляється цілковита незаслуженість ласки спасіння. Церква і батьки позбавили б дитину неоціненної ласки стати дитиною Божою, якби не уділили їй Хрещення одразу після народження (Пор. СІС кан. 867; ССЕО кан. 686, § 1.).
1251 Батьки-християни визнають, що така практика також відповідає їхній ролі годувальників життя, яку Бог їм довірив (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11; 41; II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 48; Кодекс канонічного права, кан. 774, § 2.).
1252 Практика хрестити малих дітей є споконвічною традицією Церкви. Про неї є виразні свідчення від другого сторіччя. Цілком можливо, що від початку апостольського проповідування, коли цілі «доми» приймали Хрещення (Пор. Ді. 16, 15. 33; 18, 8; 1 Кор. 1, 16.), також хрестили дітей (Пор. Конгрегація віровчення, Інструкція «Pastoralis actio», 4.).
Віра і Хрещення
1253 Хрещення є таїнством віри (Пор. Мр. 16, 16.). Але віра вимагає спільноти віруючих. Лише у вірі Церкви кожен вірний може вірувати. Віра, яка вимагається для Хрещення, не є досконалою і зрілою, а лише початком, який має розвиватися. Оглашенного або його хресного батька запитують: «Чого ви просите у Божої Церкви?» А вони відповідають: «Віри!».
1254 У всіх охрещених, дітей чи дорослих, віра повинна зростати після Хрещення. Тому щороку в Пасхальну ніч Церква святкує відновлення обітниць Хрещення. Приготування до Хрещення веде лише до порога нового життя. Хрещення є джерелом нового життя у Христі, з якого виходить усе християнське життя.
1255 Щоб благодать Хрещення могла розвиватися, важливою є допомога батьків. Особливо хресного батька і хресної матері, які повинні бути глибоко віруючими, здатними і готовими допомогти новоохрещеному – дитині чи дорослому – на його шляху християнського життя (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 872-874.). Їхнє завдання – це справжня церковна функція (Оffiсіит) (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 67.). Уся церковна спільнота несе частину відповідальності за розвиток і зберігання благодаті, отриманої в Хрещенні.
V. Хто може хрестити?
1256 Звичайно таїнство Хрещення здійснюють єпископ або священик, а в Латинській Церкві – також диякон (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 861,§ 1; Кодекс канонів Східних Церков кан. 677, § 1.). У разі необхідності хрестити може кожний, навіть нехрещении, якщо має необхідний до цього намір (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 861, §2.) і вживає тринітарну формулу Хрещення. Необхідний намір – це бажання робити те, що робить Церква, коли вона хрестить. Церква вбачає обґрунтування для цієї можливості в універсальній спасенній волі Бога (Пор. 1 Тим. 2, 4.) і в необхідності Хрещення для спасіння (Пор. Мр. 16, 16.).
VI. Необхідність Хрещення
1257 Сам Господь стверджує, що Хрещення необхідне для спасіння (Пор. Iв. З, 5.). Тому Він наказав Своїм учням проповідувати Євангеліє і хрестити усі народи (Пор. Мт. 28, 20; пор. Тридентський Собор: DS 1618; II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 14; II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 5.). Хрещення необхідне для спасіння тих, кому Євангеліє було проповідуване і хто мав можливість просити цього таїнства (Пор. Мр. 16, 16.). Церква не знає іншого засобу, крім Хрещення, щоб забезпечити вхід до вічного блаженства; тому вона старається не занедбувати місії, отриманої від Бога, щоб «відроджувати з води і Духа» всіх, що можуть охреститися. Бог зв’язав спасіння з таїнством Хрещення, але Він Сам не зв’язаний Своїми таїнствами.
1258 Церква завжди мала сильне переконання в тому, що хто зазнає смерті за віру, не отримавши Хрещення, є охрещений своєю смертю для Христа і з Ним. Це Хрещення кров’ю, як і бажання Хрещення, приносить плоди Хрещення, хоч воно і не є таїнством.
1259 Оглашенним, які вмирають перед Хрещенням, їхнє виразне бажання отримати Хрещення, поєднане з жалем за гріхи і любов’ю, забезпечує їм спасіння, якого вони не змогли отримати через таїнство.
1260 «Оскільки Христос умер за всіх, а остаточна мета людини є справді одна, тобто Божа, ми повинні вірити, що Святий Дух дає усім можливість бути прилученими – способом, що відомий одному тільки Богові – до участі в Пасхальній містерії» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 22; пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium » 16, II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes», 7.). Кожна людина, яка, не знаючи Євангелія Христа і Його Церкви, шукає правди й виконує Божу волю настільки, наскільки її знає, може бути спасенною. Можна припустити, що ці люди виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність.
1261 Щодо дітей, які вмерли без Хрещення, то Церква може тільки довірити їх Божому милосердю, як вона це робить у чині їхнього похорону. Справді, велике милосердя Бога, Який прагне, щоб усі люди були спасенні (Пор. 1 Тим. 2, 4.), і ласкавість Ісуса до дітей, через яку Він каже: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм» (Мр. 10, 14), – дозволяють нам сподіватися, що існує дорога спасіння для дітей, померлих без Хрещення. Тим настійливішим заклик Церкви не перешкоджати малим дітям приходити до Христа через дар святого Хрещення.
VII. Благодать Хрещення
1262 Різні наслідки Хрещення означені видимими елементами сакраментального обряду. Занурювання у воду показує символіку смерті й очищення, а також відродження й оновлення. Отже, двома головними наслідками Хрещення є очищення від гріхів і нове народження у Святому Дусі (Пор. Ді. 2, 38; Iв. З, 5.).
Для відпущення гріхів…
1263 Хрещенням відпускаються усі гріхи – первородний гріх і всі особисті гріхи, як і всі кари за гріхи (Пор. Флорентійський Собор: DS 1316.). Справді, у тих, що були відроджені до нового життя, не залишається нічого, що перешкодило б їм увійти в Царство Боже, – ні гріх Адама, ні особистий гріх, ні наслідки гріха, найважчим із яких є відлучення від Бога.
1264 Все ж таки, в охрещеному залишаються деякі тимчасові наслідки гріха, такі, як терпіння, хвороба, смерть чи слабості, внутрішньо притаманні життю, як-от слабкість характеру і т.п. або і схильність до гріха, яку Традиція називає похіттю, чи, висловлюючись метафорою, «вогнищем гріха» (fomes peccati): «Похіть, залишена нам, щоб ми її поборювали, не має сили зашкодити тим, хто не піддається їй, а мужньо опираються з допомогою благодаті Христа. Мало того, «хто законно бореться, отримує вінець» (2 Тим. 2,5) (Пор. Тридентський Собор: DS 1515.).
«Нове створіння»
1265 Хрещення не тільки очищує від усіх гріхів, воно робить також із новоохрещеного «нове створіння» (2 Кор. 5,17), сина Божого (Пор. Гал. 4, 5-7.), який став «учасником Божої природи» (2 Пт.1,4), членом Христовим (Пор. 1 Кор. 6, 15; 12,27.) і співспадкоємцем з Ним (Рим. 8,17), храмом Святого Духа (1 Кор. 6, 19.).
1266 Пресвята Трійця дає охрещеному освячуючу благодать, благодать виправдання, яка:
– робить його здатним вірувати в Бога, надіятися на Нього і любити Його через богословські чесноти;
– дає йому силу жити й діяти під натхненням Святого Духа через дари Святого Духа;
– дозволяє йому рости у доброму через моральні чесноти.
Таким чином, увесь організм надприродного життя християнина має своє коріння у святому Хрещенні.
Включені в Церкву, Тіло Христове
1267 Хрещення робить нас членами Тіла Христового. «Тому (…) ми один одному члени» (Еф. 4,25). Хрещення вводить у Церкву. З води Хрещення народжується єдиний Божий Народ Нового Союзу, який виходить за всі природні або людські межі націй, культур, рас і статі: «Усі бо ми хрестилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом» (1 Кор. 12, 13).
1268 Охрещені стали «живим камінням» для збудування «духовного дому, на святе священство» (1 Пт. 2,5). Через Хрещення вони є учасниками у священстві Христа, у Його пророчій і царській місії; вони – «рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто їх покликав із темряви в дивне своє світло» (1 Пт. 2,9). Хрещення дає участь у загальному священстві вірних.
1269 Ставши членом Церкви, охрещений не належить більше самому собі (пор. 1 Кор. 6,19), лише Тому, Хто вмер і воскрес для нас (Пор. 2 Кор. 5, 15.). Відтепер він покликаний коритися іншим (Пор. Еф. 5, 21; 1 Кор. 16, 15-16.), служити їм (Пор. Iв. 13, 12-15.) у спільності Церкви і бути «покірним і слухняним» наставникам Церкви (Євр 13, 17), ставитися до них з пошаною і любов’ю (Пор. 1 Сол. 5, 12-13.). Як Хрещення є джерелом відповідальності та обов’язків, так і охрещений користується також правами в лоні Церкви: має право приймати святі таїнства, живитися Словом Божим і підтримуватися іншою духовною допомогою Церкви (Пор. П Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium », 37; Кодекс канoнічного права, кан. 208-223; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 675, § 2.).
1270 «Ставши синами Божими через відродження [у Хрещенні], охрещені покликані проповідувати перед людьми віру, яку вони отримали від Бога через Церкву» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11.), і брати участь в апостольській і місіонерській діяльності Божого Народу (Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium », 17; II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes», 7, 23.).
Сакраментальний вузол єдності християн
1271 Хрещення становить основу співпричастя між усіма християнами, також з тими, що ще не є в повній спільності з католицькою Церквою: «Ті, що вірують у Христа і за установленим обрядом прийняли Хрещення, перебувають у певній спільності, хоча й недосконалій, із католицькою Церквою. (…) Виправдані вірою у Хрещенні, вони вщеплені в Христа і справедливо називаються християнами, а сини католицької Церкви справедливо визнають їх як братів у Господі» (II Ватиканський Собор, Декр. «Unitatis redintegratio», 3.). «Отже, Хрещення є сакраментальним вузлом єдності, яка існує між тими, що через нього відроджені» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 22.).
Незгладима духовна печать
1272 Вщеплений у Христа через Хрещення, охрещений стає подібним до Христа (Пор. Рим. 8, 29.). Хрещення витискає на душі християнина незгладимий духовий знак (character) його належності до Христа. Цей знак не стирається жодним гріхом, навіть якщо гріх перешкоджає Хрещенню приносити плоди спасіння (Пор. Тридеитський Собор: DS 1609, 1619.). Хрещення дане раз і назавжди і не може бути повтореним.
1273 Приєднані до Церкви через Хрещення, вірні отримують сакраментальний знак, який посвячує їх у християнський релігійний культ (Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium », 1 1.). Печать Хрещення дає людині здатність і обов’язок служити Богові через живу участь у святій церковній Літургії, виконуючи загальне священство охрещених свідченням праведного життя та дієвою любов’ю (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 10.).
1274 «Печать Господа» (Св. Августин, Послання, 98, 5.).- це позначка, якою Святий Дух позначив нас «на день відкуплення» (Еф. 4, 30) ) (Пор. Еф. 1, 13-14; 2 Кор. 1, 21-22.) «Хрещення справді є печаттю вічного життя» (Св. Іриней Ліонський, Пояснення апостольської проповіді, 3.). Вірний, що «збереже печать» до кінця, тобто залишиться вірний обітницям свого Хрещення, зможе відійти, «позначений печаттю віри» (Римський Мисал, Римський канон.), з вірою свого Хрещення, в очікуванні блаженного бачення Бога, що є завершенням віри, і в надії на воскресіння.
КОРОТКО
1275 Християнське втаємничення здійснюється сукупністю трьох святих таїнств: Хрещення, яке є початком нового життя; Миропомазання, яке є його зміцненням; Євхаристія, яка живить учня Тілом і Кров’ю Христа для його перетворення в Христа.
1276 «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20).
1277 Хрещення – це народження до нового життя у Христі. За волею Господа воно необхідне для спасіння, як і сама Церква, до якої вводить людину Хрещення.
1278 Головний обряд Хрещення полягає в занурюванні у воду кандидата або ж у поливанні його голови водою, закликаючи Пресвяту Трійцю, тобто Отця і Сина і Святого Духа.
1279 Плоди Хрещення, або благодать Хрещення, є багатою дійсністю, яка містить: відпущення первородного гріха та всіх особистих гріхів; народження до нового життя, через яке людина стає всиновленою дитиною Отця, членом Тіла Христа і храмом Святого Духа. Тим самим охрещений включений у Церкву — Тіло Христа — і стає учасником Христового священства.
1280 Хрещення витискає в душі незгладимий духовний знак, який посвячує охрещеного для участі в християнському релігійному культі. Через цей знак Хрещення не може бути повторене (Пор. Тридентський Собор: DS 1609 і 1624.),
1281 Ті, що вмирають за віру, оглашенні і всі люди, які під впливом благодаті, не знаючи Церкви, щиро шукають Бога і намагаються сповнити Його волю, можуть спастися, навіть якщо не отримали Хрещення (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 16.).
1282 Від найдавніших часів Хрещення уділяється дітям, бо воно є ласкою і даром Божим, який не передбачає заслуг людини; діти охрещені у вірі Церкви. Входження до християнського життя дає доступ до справжньої свободи.
1283 Щодо дітей, які померли без Хрещення, то церковна Літургія закликає нас мати надію на Боже милосердя і молитися за їхнє спасіння.
1284 У разі необхідності кожна людина може охрестити, лише щоб вона мала намір робити те, що робить Церква, і полила воду на голову того, що має бути охрещений, кажучи: «Я хрещу тебе в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь».
Залишити відповідь