1499 «Священним помазанням хворих і молитвою пресвітерів уся Церква доручає хворих Господеві, терплячому і прославленому, щоб дав їм полегшення і спас їх; більше того, закликає їх, щоб, злучившись добровільно зі страстями і смертю Христовою, таким способом причинялись для добра Божого Народу» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11.).
І. Основи таїнства Єлеопомазання в Ікономії спасіння
Хвороби в житті людини
1500 Хвороба і біль завжди належали до найважчих проблем, які випробовують людське життя. У хворобі людина пізнає своє безсилля, свою обмеженість і свою конечність. Будь-яка хвороба може привести нас до смерті.
1501 Хвороба може вести до тривоги, до замкнення в самому собі, часом навіть до розпуки і бунту проти Бога. Але вона також може зробити людину зрілішою, допомогти їй пізнати те, що не є істотним у житті, щоб звернутися до того, що є істотним. Дуже часто хвороба спонукує шукати Бога і вернутися до Нього.
Хвороба перед Богом
1502 Людина в Старому Завіті переживає свою хворобу перед Богом. Саме перед Богом вона виливає свої скарги на хворобу (Пор. Пс. 38.) і від Нього — Господаря життя і смерті — благає оздоровлення (Пор. Пс. 6,3; Іс. 38.). Хвороба стає дорогою навернення (Пор. Пс. 38, 5; 39, 9. 12.), а Боже прощення є початком оздоровлення (Пор. Пс. 32, 5; 107, 20; Мр. 2, 5-12.). Ізраїль пізнає з досвіду, що хвороба таємничим способом пов’язана з гріхом і злом і що вірність Богові, згідно з Його законом, повертає життя: «Я бо Господь, твій цілитель» (Вих. 15,26). Пророк провіщає, що страждання може мати значення відкуплення за гріхи інших (Пор. Іс. 53, 11.). Врешті Ісая звіщає, що Бог наведе на Сіон такі часи, коли простить йому кожну провину і вилікує кожну хворобу (Пор. Іс. 33, 24.).
Христос – лікар
1503 Співчуття Христа до хворих і Його численні оздоровлення всіляких недужих (Пор. Мт. 4, 24.) є виразною ознакою того, що «Бог навідався до народу Свого» (Лк. 7,16) і що Царство Боже близьке. Ісус не лише має силу оздоровлювати, а й .прощати гріхи (Пор. Мр. 2, 5-12): Він прийшов зцілити всю людину – душу й тіло; Він – лікар, якого хворі потребують (Пор. Мр. 2, 17.). Його співчуття до тих, хто страждає, сягає так далеко, що Він ототожнює Себе з ними: «Я був хворий, і ви навідались до мене» (Мт. 25,36). Його особлива любов до недужих не перестала впродовж віків збуджувати особливу увагу християн до всіх тих, що страждають тілом і душею. Ця любов лежить в основі невтомних зусиль для полегшення їхньої долі.
1504 Часто Ісус вимагає від хворих віри (Пор. Мр. 5, 34. 36; 9, 23.). Щоб оздоровити, Він користується різними знаками: слиною і покладенням рук (Пор. Мр. 7, 32-36; 8, 22-25) накладенням болота і обмиванням (Пор. Iв. 9,6-15.) Недужі намагаються доторкнутися до Нього (Пор. Мр. З, 10; 6, 56.), «бо сила виходила з Нього й усіх оздоровляла» (Лк. 6,19). Таким чином, у святих таїнствах Христос продовжує «торкатися» до нас, щоб оздоровити нас.
1505 Зворушений стількома стражданнями, Христос не тільки дозволяє, щоб вірні торкалися до Нього, а й робить Своїми їхні недуги: «Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби» (Мт. 8,17; Пор. Іс. 53, 4.) Він не оздоровив усіх недужих. Його оздоровлення були знаками приходу Царства Божого. Вони звіщали глибше оздоровлення – перемогу над гріхом і смертю через Його Пасху. На Хресті Христос узяв на Себе увесь тягар зла (Пор. Іс. 53, 4-6.) і забрав «гріх світу» (Iв. 1,29), якого недуга є лише наслідком. Своїм терпінням і смертю на Хресті Христос надав нового змісту стражданню: віднині воно може уподібнити нас до Нього і з’єднати нас із Його спасенними страстями.
«Зціляйте недужих…»
1506 Христос закликає Своїх учнів іти за Ним, кожен узявши Свого Хреста (Пор. Мт. 10, 38.). Ідучи за Ним, вони здобувають нове бачення недуги та недужих. Ісус єднає їх зі Своїм життям убогості і служіння. Він дає їм участь у Своїй місії співчуття й оздоровлення: «Вони, вийшовши, проповідували покаяння і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровляли» (Мр. 6,12-13).
1507 Воскреслий Господь поновлює це посланництво («Ім’ям Моїм […] на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16,17-18) і підтверджує його знаками, які Церква чинить, закликаючи Його Ім’я (Пор. Ді. 9, 34; 14,3.). Такі знаки особливим чином виявляють, що Ісус справді є «Богом, Який спасає» (Пор. Мт. 1,21; Ді. 4, 12.).
1508 Святий Дух дає декому особливу харизму оздоровлення (Пор. 1 Кор. 12, 9. 28. 30), щоб виявити силу благодаті Воскреслого. Проте навіть найщиріші молитви не призводять до оздоровлення всіх хворіб. Так, святий Павло мусить навчитись від Господа: «Досить тобі Моєї благодаті, бо Моя сила здійснюється в безсиллі» (2 Кор. 12,9), – і що страждання, які має перетерпіти, можуть мати значення: «Я доповняю на Моїм тілі те, чого ще бракує 6І8 скорботам Христовим для Його Тіла, що ним є Церква» (Кол. 1,24).
1509 «Зціляйте недужих!» (Мт. 10,8). Церква отримала від Господа це завдання і намагається його виконувати як своїми турботами про хворих, так і молитвою заступництва, якою вона завжди їх супроводить. Вона вірує в животворну присутність Христа, цілителя душ і тіл. Ця присутність особливо діє через таїнства, насамперед через Євхаристію, Хліб, що дає вічне життя (Пор. Iв. 6, 54. 58.), на зв’язок якого зі здоров’ям тіла вказує св. Павло (Пор. 1 Кор. 11, 30.).
1510 Але апостольська Церква знає особливий обряд для недужих, засвідчений св. Яковом: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних, і хай вони помоляться над ним, намастивши Його олією в ім’я Господнє. І молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5,14-15). Традиція визнала в цьому обряді одне із семи таїнств Церкви (Пор. св. Інокентій 1, Посл. «Si instituta ecclesiastica»: DS 216; Флорентійський Собор; DS 1324-1325; Тридентський Собор: DS 1695-1686; 1716-1717.).
Таїнство хворих
1511 Церква вірує і визнає, що серед семи таїнств існує одне таїнство, спеціально призначене для зміцнення хворих, -Єлеопомазання недужих:
«Це священне намащування хворих було встановлене Господом нашим Христом як правдиве і властиве таїнство Нового Завіту, про яку згадує св. Марко (Пор. Мр. 6, 13.), а рекомендує вірним і проголошує апостол Яків, брат Господа» (Тридентський Собор: DS 1695. Пор. Як. 5, 14-15.).
1512 Як у східній, так і в західній літургійній традиції від давніх часів маємо свідчення про намащування хворих освяченою олією. Упродовж століть намащування хворих дедалі частіше давалося винятково вмираючим. Тому воно отримало назву «останнього намащування». Незважаючи на цей розвиток, у богослуженнях ніколи не переривалась молитва до Господа за те, щоб хворий оздоровився, якщо це допомогло б йому спастися (Пор. Тридентський Собор: DS 1696.).
1513 Апостольська конституція «Sacram Unctionem infirmorum» від 30 листопада 1972 р., після Другого Ватиканського Собору (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 73.), встановила, що в римському обряді слід дотримуватися наступного порядку:
«Таїнство Помазання хворих дається небезпечно хворим особам намащуванням чола і рук освяченою олією – оливковою чи іншою рослинною олією – з одноразовим промовлянням слів: «Цим помазанням і Своєю милосердною любов’ю нехай Господь допоможе тобі благодаттю Духа Святого і, відпустивши тобі гріхи, нехай вирятує тебе і полегшить твої страждання». (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 847, § І).
II. Хто приймає і хто уділяє це таїнство?
У разі важкої недуги…
1514 Єлеопомазання хворих «є не лише таїнством тих, які перебувають у дуже великій небезпеці смерті. Відповідний час для його прийняття, безперечно, є вже і тоді, коли вірному починає загрожувати небезпека смерті через хворобу або старість» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 73; пор. Кодекс канонічного права, кан. 1004, § 1; 1005; 1007; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 738.).
1515 Якщо хворий, який отримав Єлеопомазання, одужує, він може знову прийняти це таїнство у разі нової важкої хвороби. Протягом однієї і тієї ж недуги Єлеопомазання може бути знову повторене, якщо хвороба загострюється. Доречно вділити Єлеопомазання хворим перед важливою операцією. Те саме стосується і старших людей, у яких поглиблюється неміч.
«… нехай закличуть вони церковних пресвітерів»
1516 Лише священики (єпископи і пресвітери) можуть уділяти Єлеопомазання хворих (Тридентський Собор: DS 1697; 1719; Кодекс канонічного права, кан. 1003; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 739, § 1.). Обов’язком душпастирів є повчати вірних про користь цього таїнства. Нехай вірні заохочують хворих, щоб ті запрошували священика для прийняття цього таїнства. Хворі повинні приготуватися до його прийняття добрим наставленням, з допомогою свого душпастиря і цілої церковної спільноти, яка повинна огортати хворих своїми молитвами і братньою опікою.
III. Як здійснюється це таїнство?
1517 Як і всі таїнства, Єлеопомазання хворих є спільнотною літургійною відправою (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 27.), незважаючи на те, чи вона відбувається в сім’ї, у лікарні або в Церкві, для одного хворого чи для багатьох недужих. Дуже доречно, щоб це таїнство відправлялося під час Євхаристії, яка є спомином Пасхи Господньої. Якщо дозволяють обставини, то відправу цього таїнства може попередити таїнство Покаяння, а за нею йтиме таїнство Євхаристії. Як таїнство Христової Пасхи, Євхаристія завжди повинна бути останнім таїнством земної мандрівки, «напуттям» для «переходу» до вічного життя.
1518 Слово і таїнство утворюють нерозривну цілість. Відправа починається літургією Слова, яку попереджує акт покаяння. Слова Христа і свідчення апостолів збуджують віру недужого і спільноти, щоб просити в Господа сили Його Духа.
1519 Відправа цього таїнства передбачає, головним чином, такі елементи: «церковні пресвітери» (Як. 5,14) покладають -мовчки – руки на хворих; вони моляться над хворими у вірі Церкви (Пор. Як. 5, 15.); це властива епіклеза цього таїнства; відтак вони помазують хворих оливою, освяченою, якщо це можливо, єпископом (це в латинському обряді).
Ці літургійні дії показують благодать, яку це таїнство вділяє хворим.
IV. Наслідки відправи цього таїнства
1520 Особливий дар Святого Духа. Першою благодаттю цього таїнства є благодать зміцнення, миру і відваги в подоланні труднощів, які пов’язані з важкою хворобою або старечою неміччю. Ця благодать є даром Святого Духа, Який відновлює довір’я і віру в Бога і зміцнює проти спокус Лукавого, тобто проти спокус знеохочення і страху перед смертю (Пор. Євр. 2, 15.). Ця допомога Господа силою Його Духа має супроводжувати хворого до оздоровлення душі, а також до оздоровлення тіла, якщо така є Божа воля (Пор. Флорентійський Собор: DS 1325). Окрім того, «як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5,15). (Пор. Тридентський Собор: DS 1717.).
1521 З’єднання зі страстями Христа. Через благодать цього таїнства хворий отримує силу і дар тісно злучитися зі страстями Христа: він певним чином посвячений, щоб нести плоди через уподібнення до спасенних страстей Спасителя. Біль як наслідок первородного гріха набирає нового змісту: він стає участю у Христовому ділі спасіння.
1522 Церковна благодать. Недужі, які приймають це таїнство, «добровільно єднаючись зі страстями і смертю Христа», вносять «свою частку для добра Божого Народу» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11.). Уділяючи це таїнство, Церква у спільності святих заступається за добро хворого. Хворий же, своєю чергою, благодаттю цього таїнства сприяє освяченню Церкви та благу всіх людей, за яких Церква страждає і жертвує себе через Христа Богові Отцеві.
1523 Приготування до останнього переходу. Якщо таїнство Єлеопомазання хворих вділяється всім, хто страждає від важких хвороб і немочей, воно тим більше повинне вділятися тим, хто набли-жаеіься до кінця життя (Тридентський Собор : DS 1698). Тому його також назвали «таїнством тих, що відходять» (Там само.) Єлеопомазання хворих завершує наше уподібнення до смерті і Воскресіння Христового, яке почалось у Хрещенні. Воно завершує святі намащування протягом усього християнського життя: намащування під час Хрещення витиснуло на нас печать нового життя; намащування під час Миропомазання зміцнило нас для боротьби в цьому житті. Останнє намащування зміцнює кінець нашого земного життя міцним захистом в останній боротьбі перед входом до Дому Отця (Там само: DS 1694.).
V. Передсмертне Причастя – останнє таїнство християнина
1524 Тим, хто покидає це життя, крім Єлеопомазання хворих, Церква уділяє Євхаристію як останнє напуття. Отримане під час переходу до Отця, Причастя Тіла і Крові Христа має особливе значення й особливу важливість. Воно є зародком вічного життя і сили воскресіння, відповідно до слів Господа: «Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Iв. 6,54). Євхаристія, таїнство померлого і воскреслого Христа, є тоді таїнством переходу від смерті до життя, переходу із цього світу – до Отця (Пор. Iв. 13, 1.).
1525 Таким чином, так, як таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії становлять цілість, названу «таїнствами християнського втаємничення», – так само можна сказати, що Покаяння, Єлеопомазання і Євхаристія наприкінці земного життя християнина «є таїнствами, які готують до Батьківщини», або таїнствами, які завершують земну мандрівку.
КОРОТКО
1526 «Нездужає хтось між; вами? Хай прикличе пресвітерів церковних, і хай вони помоляться над ним, намастивши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5,14-15).
1527 Таїнство Єлеопомазанпя хворих має на меті вділити християнинові особливу благодать, коли він має труднощі, пов’язані зі станом важкої хвороби або зі старістю.
1528 Відповідний час для прийняття Єлеопомазання наступає безперечно, тоді, коли християнин перебуває в небезпеці смерті через хворобу або старість.
1529 Щоразу, коли християнин важко хворіє, він може прийняти Єлеопомазання, а також тоді, коли після його прийняття стан погіршується.
1530 Лише священики (пресвітери та єпископи) можуть уділяти таїнство Єлеопомазання хворих; щоб його вділити, вони використовують єлей, освячений єпископом чи, у разі потреби, самим пресвітером.
1531 Суть відправи цього таїнства полягає в помазанні чола і рук хворого (за римським обрядом) або інших частин тіла (на Сході); це помазання супроводжується літургійною молитвою священика, який просить особливої благодаті цього таїнства.
1532 Наслідками особливої благодаті таїнства Єлеопомазання хворих є:
– з ‘єднання хворого з терпіннями Христа для свого добра і добра всієї Церкви;
– зміцнення, мир і відвага зносити по-християнськи страждання хвороби або старість;
– прощення гріхів, якщо хворий не зміг його отримати через таїнство Покаяння;
– відновлення здоров ‘я, якщо це служить духовному добру; – приготування до переходу у вічне життя.
Залишити відповідь