«Кожна зложена жертва на славу Божу ніколи не забудеться, бо коли через смерть наші вуста оніміють на молитві, то це каміння, ці вівтарі, ці лампи і органи тут на землі в молитві нас заступлять і ім’я наше славне до Бога вознесуть».
Вони будували Храм. А ти? Що будуєш ти?
В кінці дев’ятнадцятого століття в Києві проживало більше 33 тисяч католиків. На всю громаду був тільки один храм.
8 грудня 1896 парафіяни костьолу Св. Олесандра звернулися до Київсього Губернатора с клопотаням про побудову нового храму. Вони писали, що один костьол не може вмістити всіх тих, хто хоче прийти на Богослужіння. «Такое лишение весьма чувствительно для людей, ищущих утешения в слушании Слова Божия и в исполнении своих религиозных обязанностей. И кроме того вредно отзывается на нравственной жизни населения вообще, а в особенности – подрастающих поколений. Заботясь о удовлетворении этой насущной духовной потребности нашей и наших семейств, мы возымели горячее желание … воздвигнуть в городе Киеве новый каменный приходской костел в имя Св. Николая на средства,которые предполагаем собрать между собою по подписке». Перше Подання підписали 864 особи. Це представники різних прошарків населення: дворяни і селяни, купці і предствники інтелегенції, високоосвічені і малограмотні. Що об’єднало цих людей?
Вони хотіли побудувати Храм Господній. Тоді це було нелегко. Стільки різних листів, довідок, узгоджень місця для майбутнього храму. Нарешті, 30 березня 1898 р. – офіційний дозвіл Міністра внутрішніх справ на будівництво костьолу та створення Комітету. В травні того ж 1898 року в залі Київської Міської Думи відбулися збори з метою вибрання Комітету.
Більшстю голосів вибрали 12 чоловік. Згадаймо їх. Адже вони дуже хотіли збудувати Храм.
В. М. Олтаржевський – член Київської міської Думи колежський асесор
Л. М. Янковський – почесний мировий суддя
Граф В. О. Браницький – єгермейстер двора Його Величності
С. В. Ромишевський – домовласник, член Думи
А. С. Червинский – дворянин, землевласник
І. В. Лиховський – дворянин, присяжний повірений
І. С. Щеньовський – дворянин, землевласник
Л. Е. Гутшон – інженер-технолог, колежський асесор
С. Ф. Саріут-Залеський – дворянин
Граф Ю. А. Потоцький – камер-юнкер двора Його Величності
В. О. Долинський – дворянин, промисловець і купець
Ю. А. Анжиєвський – власник заводів.
Головою Комітету було вибрано Л. Янковського. Комітет відразу організував збір пожертвувань, та оголисив конкурс на проект нового костьолу. Проектів було багато. Вони досить жваво обговорювалися в пресі. До реалізації був прийнятий проект студента Петербурзького інституту цивільних інженерів 24-річного С. Воловського. Але за відсутністю досвіду у Воловського, було вирішено доручити робоче проектування, керівництво і нагляд за будівництвом В. Городецькому.
8 серпня 1899 р. єпископом Луцько-Житомирської єпархії Клопотовським у співслужінні 22 священиків єпархії і кліриків було відправлено урочистий молебень, під час якого закладено перший камінь фундаменту нового костьолу.
Спорудження нового костьолу в Києві було в центрі уваги. Місцева преса регулярно повідомляла про будь-які події повязані з будівництвом храму. За 10 років будівництва збирались пожертви від приватних осіб, які на початок 1910 р. нарховували 500 тис. руб. Зібрати таку суму було досить нелегко. Аналіз тогочасної преси та архівних документів, переважно заповітів, що зберігаються в архіві Луцько-Житомирської консисторії показує, що будівництво нового костьолу не залишило байдужими католиків міста. Вони будували Храм. В газеті „Dziennik Kijowski” була спеціальна колонка з заголовком «Пожертви на костьол Св. Миколая в Києві». Крім дуже великих сум, що жертвували заможні люди, були невеликі 5, 25, 50 руб. Багато було анонімних жертводавців. «С. і А. Памят’і матері Антоніни – 100 руб.». Голова Комітету Л. Янковський, як писала газета десятий раз пожертвував 10 тис. руб. Збирати кошти допомагали парафіяни, особливо парафіянки. Комітет через пресу неодноразово дякує їм за їх жертовну працю. Крім приватних осіб гроші надходили також від приватних підприємств. Крім грошей парафіяни також жертвували золоті прикраси, ікони, килими. Адже вони будували Храм. 6 грудня 1909 р. єпископ-суфрогант Антоній Карас урочисто освятив новий костьол. Хочеться написати про те, яким був костьол Св. Миколая. Попробуємо за матеріалами тогочасної преси описати інтерєр костьолу. В 1908 році були завершені фарбувальні роботи. Всередині костьол був двокольоровий – сіро-рожевий. В цьому ж році виготовлені вітражі «у німецькому дусі» фірмою з Риги «Ернст Тоде». Ці вікна стали справжньою окрасою костьолу. В головному вівтарі – три великі вікна, що зображали сцени Різдва Христового, Страждання Спасителя, та Воскресіння. В правому нефі – Велике скло Благовіщення, та внизу молитва «Радуйся Маріє», в лівому – Св. Миколай, та внизу вікно з молитвою «Отче наш». Вітражі були і в інших вікнах. Навіть в похмуру погоду світло, що пробивалось через кольорове скло дає іллюзію сонячних променів. Теракотова підлога з метлахської плитки. В храмі був мармуровий амвон, мармурові скульптури Діви Марії та Ісуса Христа, мармурова огорожа. Крім головного вівтаря в храмі спочатку було ще 4 – Божої Матері, Св. Миколая, Св. Антонія, Серця Ісуса. На них були статуї, ікони, бронзові підсвічники, на підлозі лежали килими. Конфесіонали, яких в 1919 р. було пять, лавки для вірних, крісла – деревяні з чудовою готичною різьбою. Для освітлення храму використовували шість люстр, бронзових та кришталевих, десять бра, світло яких створювало неповторну атмосферу. Думаємо, що в храмі був коштовний літургійний посуд. ( Літургійні шати – це є в описі предметів) В костьолі був встановлений австрійський орган. Все було прекрасним. Це було дорого. Але вірні не шкодували грошей, бо вони будували храм.
Вони будували храм. Памятайте про це ви, які приходять раз в тиждень на Службу Божу. Памятайте про це ви, які приходите на концерти. Памятайте про це ви, які може й не були тут, але проходили, чи проїжджали тут. Памятайте про це ви, від яких залежить повернення храму віруючим.
І на самий кінець слова першого настоятеля Ю. Змігродського «Кожна зложена жертва на славу Божу ніколи не забудеться, бо коли через смерть наші вуста оніміють на молитві, то це каміння, ці вівтарі, ці лампи і органи тут на землі в молитві нас заступлять і ім’я наше славне до Бога вознесуть».
Вони будували Храм. А ти? Що будуєш ти?
Ядвіга Сорокіна
Залишити відповідь