Одним з великих вподобань дитинства – було враження від величної будівлі Костелу Святого Миколая, коли я приїжджав до Києва разом з мамою, щоб привітати тата з отриманням диплому інженера лісового господарства.
Одним з великих вподобань дитинства – було враження від величної будівлі Костелу Святого Миколая, коли я приїжджав до Києва разом з мамою, щоб привітати тата з отриманням диплому інженера лісового господарства. Потім, вже під час навчання в вузі, я багато разів проходив повз костел і кожного разу вражала його величність і, на жаль, мертва тиша біля нього. Кияни пошепки розповідали, що там стоять радіопередавачі, які глушать іноземні радіостанції. Також розповідали про відомого архітектора В. Городецького та історію будівництва Храму. Про освячення костелу святого Миколая 6 грудня 1909 року, про непросту історію Костелу Святого Миколая після 1917 року. З точки зору здорового глузду звичайно не зрозумілим було використання такої будівлі під «глушилки». В 1979 році костел був відреставрований і в ньому розмістили Будинок органної та камерної музики. В ньому було встановлено орган відомої фірми Ріггер-Клосс. Це вже був певний крок вперед, хоча про використання величного Храму за прямим призначенням призначення тоді ще можна було тільки мріяти. Вже в кінці 1993 року після повернення з Далекого-Сходу, де я проходив військову службу в Збройних Силах СРСР і Росії, я з радістю дізнався, що від 2 січня 1992 року, релігійній громаді дозволено проводити богослужіння – на жаль, тільки – у вільний від концертів час. Це був ще один крок до встановлення історичної справедливості.
В цьому костелі я з моїми синами отримали Таїнство Миропомазання й почали ходити на Богослужіння.
Була велика надія, що наступним і завершальним кроком буде акт передачі будівлі Костелу Святого Миколая релігійній громаді і настане врешті справедливість. На превеликий жаль ні Указ Президента України Кучми Л. Д. № 279 від 21 березня 2002 року «Про негайні заходи для подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій», ні доручення Президента України Ющенко В. А. за № 1-1/1381 від 09 грудня 2005р, у відповідності до якого костел св. Миколая мав бути повернений парафіяльній спільноті до 1 липня 2006р, до цього часу так і не виконані. Це незважаючи на те, що будівля Костелу в занедбаному стані і має дуже пошарпаний вигляд, як ззовні так і в середині. Особливо терміново потрібно вирішувати питання укріплення фундаменту, що просідає і руйнується під дією вібрації, що йде від лінії метрополітену, непродумано прокладеної в 80 роках минулого століття, поряд з Храмом. Думаю, що не варто підкреслювати вплив Богослужінь в нашому костелі (тільки в неділю відвідують від 800 до 1000 вірних, серед парафіян св. Миколая є люди всіх вікових і соціальних категорій, а в великі свята вже проблематично знайти вільне місце). Без участі Церкви неможливе виховання свідомих і порядних громадян, що хочуть будувати рідну Державу на, вивірених часом, засадах християнської моралі.В своїх листах до влади парафіяни наголошують, що в разі передачі нам споруди костелу св. Миколая будемо відроджувати цю пам’ятку нашої історії і підтримувати її в належному порядку. При цьому і орган, і сам храм зможуть і надалі слугувати для потреб культури, органної музики. Більше того – саме усвідомлення, що ця споруда – храм, де відправляється Служба Божа, піднесе ранг як самої споруди, так і концертів органної та камерної музики.Дорогі брати і сестри, напередодні Столітнього Ювілею Костелу Святого Миколая, що відбудеться 6 грудня 2009 року, прошу Вашої молитви і допомоги в справі повернення Храму нашій релігійній спільноті.
Парафіянин Костелу Святого Миколая, інвалід війни 3 групи, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорія), полковник Збройних Сил України у відставці Філіпович Анатолій Андрійович.
Залишити відповідь