НЕБЕЗПЕЧНА ЗУСТРІЧ
Подобається мені ця зустріч біля колодязя. В ній відчувається атмосфера буденності. Тут ніщо не заплановане. Немає ані сліду душпастирської програми, опрацьованої в затишному кабінеті. Є в цій зустрічі щось нове, що нагадує воду, яка б’є з глибокого джерела. Воно справляє враження імпровізації. Все відбувається спонтанно, в атмосфері випадку і несподіванки. Христос зупиняється не тому, що хотів би когось навернути, але тому, що Він змучений, голодний, спраглий, Йому гаряче. Жінка приходить до колодязя не тому, що їй сказали, ніби в околиці перебуває славетний “раббі” з Галілеї, але тому, що хоче набрати води. Її проблема – це вода, а не гріхи.
ЄВАНГЕЛІЄ
Йн 4, 5-42
Того часу Ісус прибув до самарійського міста, що називається Сихар, поблизу поля, яке Яків дав своєму синові Йосифові. Була там криниця Якова. Ісус, втомившись з дороги, сів отак біля криниці. Було десь близько шостої години. Приходить жінка із Самарії по воду. Каже їй Ісус: “Дай Мені напитися!” Учні ж Його пішли в місто, щоб купити їжі. Тоді жінка-самарійка промовила до Нього: “Як Ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене, коли я – жінка-самарійка? Адже юдеї не спілкуються із самарійцями!” Ісус у відповідь сказав їй: “Коли б ти знала Божий дар і Хто Той, що говорить тобі: Дай мені напитися! – ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води”. Каже йому жінка: “Пане, Ти не маєш відра, а криниця глибока, звідки маєш живу воду? Хіба Ти більший за нашого батька Якова, який дав нам криницю: і сам з неї пив, і сини його, і худоба його?” У відповідь Ісус сказав їй: “Кожний, хто п’є цю воду, буде спраглий знову, а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне”. Каже Йому жінка: “Пане, дай мені цієї води, щоб я не мала спраги й не приходила сюди черпати!” Говорить їй Ісус: “Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди”. У відповідь жінка сказала Йому: “Не маю я чоловіка”. Каже їй Ісус: “Добре ти сказала, що не маєш чоловіка, бо п’ятьох чоловіків ти мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чоловіком. Це ти правду сказала”. Каже жінка Йому: “Пане, я бачу, що Ти – Пророк. Наші предки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі те місце, де потрібно поклонятися”. Ісус промовив до неї: “Жінко, вір Мені, що надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятися Отцеві. Ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте; ми ж поклоняємося Тому, Кого знаємо, бо спасіння від юдеїв. Але надходить час, – і вже тепер він є, – коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві в Дусі та істині, бо Отець шукає Собі таких поклонників. Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині”. Відказує Йому жінка: “Знаю, що прийде Месія, Який називається Христос; коли Він прийде, то сповістить нам усе!” Каже їй Ісус: “Це Я – Той, Хто говорить з тобою!” І тоді надійшли Його учні й дивувалися, що Він розмовляв із жінкою. Однак ніхто з них не спитав: Чого хочеш? – або: Чому розмовляєш з нею? А жінка залишила своє відро, пішла до міста й каже людям: “Ходіть і подивіться на Чоловіка, Який мені сказав усе, що я зробила! Чи часом Він не Христос?” Вони вийшли з міста й пішли до Нього. Тим часом учні просили Його, кажучи: “Равві, їж!” Та Він сказав їм: “Я маю їсти поживу, якої ви не знаєте”. Тоді учні почали перемовлятися між собою: “Чи не приніс хто Йому їсти?” Каже їм Ісус: “Моя пожива – чинити волю Того, Хто послав Мене, та довершити Його справу. Чи не кажете ви, що за чотири місяці настануть жнива? А я кажу вам: Підійміть ваші очі й погляньте на ниви, які вже дозріли для жнив. Хто жне, той одержує нагороду і збирає врожай для вічного життя, щоб разом раділи ті, хто сіє і хто жне. Адже тут справджується приказка: Один сіє, а інший жне. Я послав вас жати там, де ви не трудилися; інші трудилися, а ви пожинаєте їхню працю!” Багато самарійців з того міста повірило в Нього через слова, які засвідчила жінка: “Він сказав мені все, що я зробила”. Ось чому, коли прийшли до Нього самарійці, то просили Його, щоби побув у них. І Він пробув там два дні. Значно більше повірило через Його слово. Жінці ж казали: “Вже не через твоє свідчення віримо, а тому, що самі чули та знаємо, що Він – справжній Спаситель світу, Христос”.
Подобається мені ця зустріч біля колодязя. В ній відчувається атмосфера буденності. Тут ніщо не заплановане. Немає ані сліду душпастирської програми, опрацьованої в затишному кабінеті. Є в цій зустрічі щось нове, що нагадує воду, яка б’є з глибокого джерела. Воно справляє враження імпровізації. Все відбувається спонтанно, в атмосфері випадку і несподіванки. Христос зупиняється не тому, що хотів би когось навернути, але тому, що Він змучений, голодний, спраглий, Йому гаряче. Жінка приходить до колодязя не тому, що їй сказали, ніби в околиці перебуває славетний “раббі” з Галілеї, але тому, що хоче набрати води. Її проблема – це вода, а не гріхи. Незвичайний також і час. Опівдні на Близькому Сході сонце палить немилосердно, і тому люди воліють залишатися вдома. Жінка – добре знана в місті – вибрала цю годину, імовірно, тому, що не хотіла зустріти сусідок, які напевно не пожаліли б для неї злосливих коментарів. Хтось такий, як вона, є легкою здобиччю деяких язиків… Пригляньмося ближче до героїв цієї зустрічі.
Ісус. Не вагається, чи переступати бар’єри, ламати схеми, не перейматися наслідками. “Вчитель” не повинен розмовляти з жінкою в дорозі (і то ще з такою жінкою!), дискутувати з нею про теологію, відповідати на її запитання. Христос, учитель свободи, спокійно ламає правила, запрограмовані століттями дискримінації. Він переступає заборони, нав’язані марновірством. З точки зору панівної ментальності Його поведінка “скандальна”.
Парадоксальний також факт, що Той, Хто приносить дар “води живої”, яка назавжди гасить спрагу, просить про ковток води жінку, яку, здається, це прохання застає зненацька. (Христос завжди такий. Кожен Його дар випереджає прохання. Коли хоче нас чимось обдарувати – розпочинає з того, що простягає руку, запрошуючи нас до зречення чогось, до жертви, до віддалення. Здається, Він полюбляє таку зміну ролей. Багач виступає Жебраком. І якщо ми виявляємося занадто скупі, якщо хапливо тримаємося тих кількох марних речей, якими володіємо, якщо не бажаємо їх зректися, – позбуваємося значно більших дарів…)
Жінка. Напевно їй не бракує гостроти, вона знає теологію (запитує про святиню – а це питання становило один з двох ключових предметів релігійної суперечки поміж юдеями і самарянами). З першої ж миті вона відчуває, що ця зустріч небезпечна. Цей чоловік – не такий, як інші. Вона робить усе, щоб викрутитися, щоб скерувати розмову на теми, які не надто зобов’язують – аби уникнути справжньої проблеми. Під час розмови виникає враження, що жінка почувається в облозі і що різними способами пробує вирватися поза це коло, яке щораз сильніше звужується.
Вона вигадує причини, шукає шляхів утечі. А коли Ісус каже про її справжню проблему (“Добре єси мовила: не маю чоловіка. П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі”), – жінка намагається втягнути Вчителя в релігійний диспут, який – хоч і важливий (ідеться про місце, на якому належить ушановувати Бога), проте є викрутасом, завдяки якому жінка хоче уникнути розмови про свою палючу особисту проблему (скільки разів ми провадимо безконечні дискусії, розпалюємося суперечками на “актуальні теми” тільки для того, аби не поглянути у вічі справжнім проблемам…).
Ісус безжально перерізає їй шляхи відступу, заступає їй дорогу, відсуває вбік псевдопроблеми. Зрештою жінка здається близькою до розпачу. Однак починає новий викрут: “Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам”. Так, немовби хотіла сказати: “Ти пророк, я не сумніваюся. Але я чекаю на більшого пророка. Тоді й вирішу”.
Це проблема відкладання навернення. Я розумію, що маю змінитися, що в моєму житті є щось невпорядковане. Але я потребую трохи часу. Мушу замислитися. Не сьогодні. Завтра. Може, тоді умови будуть ліпші… Христос, однак, блокує цю розпачливу спробу втечі й робить вирішальний і дивний крок: Ти чекаєш на Месію? “То Я, що говорю з тобою”. Терплячий “раббі” вміє довго чекати, не поспішає, але коли настає належна мить (якої людина неспроможна запланувати) – Він не терпить зволікання, не дозволяє відкласти рішення. Треба його ухвалити сьогодні. Не можна відкласти на завтра.
Хоча Він так ревно оберігає таємницю свого месіанства – не вагається розкрити її жінці, яка мала п’ятьох чоловіків (не рахуючи того, якого має зараз), якщо лиш це допоможе зламати її опір.
Останній образ. Жінка залишає глечик на краю колодязя й біжить до міста, аби розповісти своїм землякам про цю зустріч (вона ще не навчилася катехизму ані техніки пастирської діяльності, її свідчення просте: “Ідіть-но подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?”. Вона ділиться власним досвідом, підкидає сумнів, заохочує вирушити в дорогу, не хоче переконувати теоретичною аргументацією, а запрошує переконатися на власні очі…).
Тим часом учні повертаються з харчами. На їхній подив, Ісус, однак, не хоче їсти. Відкинути їжа (хоча Ісус був голодний). Полишений глек (хоча жінка прийшла до колодязя, аби набрати води, то була для неї найважливіша справа. Тепер же вона відкрила важливіше завдання). Це, власне, знаки і наслідки зустрічі, яка ніколи не буває “просто так”, ніколи не залишає речі такими, як вони були.
Жінка відчула це з першої ж миті. Тому намагалася “втекти”. Тепер же не залишається їй нічого іншого, як відмінювати – аж до остаточних наслідків – дієслово “змінити”. Це невигідне дієслово зобов’язує залишити те, що спочатку видавалося необхідним, що допомагає побачити дійсність, яка доти була прихованою.
А ще любить це вимогливе, активізуюче дієслово, щоб йому товаришив прислівник “одразу”.
Залишити відповідь