СЛІПИЙ, ЯКИЙ ВИНЕН У ТОМУ, ЩО ЙОГО ЗЦІЛИЛИ
Тяжкий до знесення вигляд очей, заплющених від народження, викликає питання про причину хвороби. «Хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим уродився?»
Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу (пор. Йн 9,1-41).
У своєму Євангелії св.Йоан розповідає тільки про сім чудес, які зробив Ісус. Розповідь про зцілення сліпонародженого займає цілий розділ і тому набирає особливого значення.
Маємо тут справу з майстерно опрацьованим оповіданням, події якого розвиваються швидко, драматичність перемішана з гумором, тупоумство – з кмітливістю, запеклість – із милосердям, упередження – з упованням. Ця розповідь є не тільки невеличким трактатом про віру, а й шедевром психології.
Відправною точкою є короткий опис чуда (Ісус змішує слину з землею, накладає глей на очі сліпого і велить йому вмитися в Силоамській купелі. Сліпий іде туди й повертається зцілений).
Із цього початкового факту виходять дві протилежні лінії.
Перед очевидністю чуда фарисеї ще більше замикаються у своїй недовірі.
Натомість зцілений поступово відкривається на віру.
Через цього сліпого виникають проблеми. Можна сказати, що він усім заважає, що його присутність небажана.
Тяжкий до знесення вигляд очей, заплющених від народження, викликає питання про причину хвороби. «Хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим уродився?» – запитують апостоли, які, згідно з тодішньою ментальністю, поєднують хворобу з провиною.
Ісус противиться такому поглядові на зло: «Ані він не згрішив, ані батьки його», – пояснює коротко.
Ми не повинні створювати учених теорій, аби пояснити зло, свідками якого стаємо; наше завдання полягає в тому, що це зло перемагати.
Стосовно сліпонародженого учні займають позицію фаталістів, ховаються за зручним прикриттям релігійних упереджень. Вони примиряються з нещастям іншого. Навіть не підозрюють, що ця ситуація може й повинна бути змінена.
Сліпий завжди був сліпим – і так має бути далі. Він це заслужив!
Але Вчитель виразно показує, що віра є «принципом обурення», а не «принципом відмови».
Проте цей бідолаха починає насправді заважати лише тоді, коли стає зціленим. Виникають дискусії серед сусідів, плітки, різноманітні інтерпретації та домисли. Замість загального вибуху радості маємо цілий шерег заперечень.
Фарисеї викликають батьків «підозрюваного», які, боячись виключення з синагоги, намагаються зберегти дистанцію, не хочуть, аби їх втягнуто в цю справу, воліють залишитися нейтральними: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим був уродився. А як він тепер бачить і хто відкрив йому очі – не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже».
Зціленого вислуховують на двох детальних допитах.
Можна сказати, що дехто волів би, аби він залишався сліпим. Тепер, коли він уже може бачити, то став проблемою, здатен навіть бути небезпечним, він може стати приводом до сум’яття.
Його вже класифікували й поставили печатку… Чого це ти так уперто хотів бути зціленим, навіщо знайшов собі на голову всі оці проблеми? Ти ж міг спокійно жити зі своєю хворобою, зрештою, ти ж до неї вже призвичаївся. Таким чином ти й нам не справив би клопотів. Вочевидь, для тебе все просте, але для нас оця подія має різні неприємні аспекти… (Кінець кінцем, навіть сьогодні мусимо цю людину називати «сліпонародженим», а не «зціленим сліпим»).
Непростима провина полягає в тому, що зцілення відбулося в шабат – у заборонений день.
Цікавішим від першого є другий допит.
Зцілений, черговий раз оповівши деталі свого зцілення, дражнить своїх суддів іронічним зауваженням: «Чи, може, і ви бажаєте Його учнями стати?»
Фарисеї обурено відповідають:
«Ти Його учень! Ми – Мойсеєві учні! Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля Він».
На користь колишнього сліпого промовляє незаперечний факт його зцілення. Він підтверджує своє незнання, але в одному залишається непохитний: «Одне знаю – я був сліпий, а тепер бачу». І саме це єдине, що він знає, ставить під сумнів усе знання його вчених співрозмовників.
Фарисеї стоять по стороні Закону. Той, хто легковажить суботою, хто насміхається з традиції, не може бути «від Бога».
Хитрим гачкам своїх обвинувачів зцілений сліпий із бешкетною наївністю протиставляє… свою просту, паралізуючу логіку: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля Він, а Він мені очі відкрив. Ми знаємо, що Бог грішників не вислуховує, коли ж хтось побожний і Його волю чинить, – ось того Він вислуховує! Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліповродженому. Був би Він не від Бога – нічого не спроможен був би зробити!»
Подумаймо. Ці незламні й понурі захисники Закону, втаємничені в усі його тонкощі, не приймають отакого елементарного уроку. Вони дають собі раду з важкими, ускладненими, доти незнаними питаннями. Однак неспроможні зрозуміти це просте пояснення. Вони вчені, тому з обуренням відрікають: «Ти весь у гріхах уродився, а нас навчаєш?».
«І прогнали його геть».
Вигнаний із синагоги чоловік зустрічається з Ісусом. Цього разу розпитування має інший характер.
– Віруєш у Чоловічого Сина?
– А хто Він, пане, щоб я вірував у Нього?
– Він – той, хто говорить з тобою.
– Вірую, Господи!
«І поклонився Йому».
Відзначмо, яким був його шлях до віри. Цей шлях має свої етапи: «Не знаю», «Це пророк», «Він від Бога», «Вірую».
Виходить від «не знаю», аби дійти не до «знаю», а до «вірю».
Тепер зцілення стало повним – охоплює і тіло, й душу. Очі повністю розкриті на світло.
В цю мить Ісус звертається до інших незрячих:
«На суд у цей світ прийшов Я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали».
Фарисеї відчувають, що то вони є об’єктом цього суворого суду. Невблаганні обвинувачі стають обвинуваченими й безапеляційно засудженими.
«Невже і ми сліпі?» – дехто ризикує поставити питання.
«Були б ви сліпі – не мали б ви гріха. Але що кажете: ми бачимо, – то і гріх ваш зостається».
Ісус не залишає сумнівів: так, вони сліпі. Натомість Він вказує на причину сліпоти.
У такий спосіб ми повертаємося до початку. В цьому разі сліпота очевидно пов’язана з провиною. А гріх полягає в тому, що фарисеї вважають, ніби бачать, хоча й заплющують очі перед світлом.
Такі сліпі роблять так, що чудо стає неможливим.
Ісус не може лікувати тих, хто не визнав власної сліпоти.
Він може відкрити очі тільки тим, хто не хоче їх мати заплющеними…
Залишити відповідь